Я вже ділилася першим враженням — тоді не до кінця розуміла, що це: магічний реалізм чи щось інше. Але в процесі читання стало зрозуміло — це зовсім не про магію.
Це психологічна, емоційно складна історія про дівчинку, яка живе в родині з батьком-алкоголіком і співзалежною матір’ю. І щоб якось витримати цю реальність, вона тікає у власні вигадані світи.
"«Кімнати Естер» — це історія сім’ї, в якій багато любові та розпачу. Від останнього десятирічна Естер навчилась утікати. Один, два, три — і ось вона вже не вдома, а в Кімнатах, де розливається море, а небом ширяє повітряна куля. Тут їй підвладно все. Можливо, навіть порятунок тата.
Тато Естер — власник парку атракціонів і талановитий інженер. А ще він п’є й не може зупинитися, і ні дружина, ні донька не здатні вплинути на його залежність. Попри все, батьки намагаються хоч якось налагодити своє життя, однак кожен наступний крок веде їх до чергової безодні, а саму Естер — до нової Кімнати.
Налякана, але рішуча, вона вирушає туди, звідки відмовляється повертатись сама. Та чи зможе Естер витягти з прірви того, хто не знає, що падає?"
Одразу скажу: якщо у вас є подібний досвід, книга може бути тригерною 😢
Мені ж вона сподобалася — насамперед своїм психологізмом. Авторка показує, що відчуває кожен із персонажів у цій ситуації. Так, що цьому віриш.
«Дорослі поводились непередбачувано, і Естер навчилася бути до всього готовою. А постійно бути готовою — це постійно боятися».
«Вона ніколи нікого не любила так сильно, як тата. Вона ніколи нікого так сильно не ненавиділа»
«Та я все одно обрала бути з тобою, а значить – мала б тобі допомогти. Бо з любовʼю приходить відповідальність»
«Страшніше, ніж бути дитиною у квартирі, у якій сваряться батьки, — бути дитиною, яка прикидається, що спить у своїй кімнаті у квартирі, у якій сваряться батьки.»
«А дорослим не можна довіряти. Їх треба рятувати від них самих.»
«Коли вдома ніхто не кричить і тато тверезий, Естер стає тривожно. Бо з кожним спокійним моментом вона наближається до дня, коли все знову стане погано...»
Окремо відзначу стиль: він незвичний, такий, що чіпляє увагу. Багато влучних метафор, якихось інсайтів 🔥
«Якщо себе раз почути, то потім захочеться себе слухати.»
«Інколи любов — це відсутність. Особливо якщо ця відсутність лікує іншу людину.»
«Злість -- найкращий антидот любові. Злість зводить найміцніші стіни. Злість заряджена і буйна, від неї доростають м'язи... Злитися на відсутність виснажливо. Злитися на дії легше. Принаймні є у що цілитися»
«...коли людина п'є алкоголь, то рано чи пізно алкоголь починає пити алкоголь, а потім алкоголь п'є людину.»
Я трохи боялася фіналу — що він може розчарувати недостовірністю. Але ні, все виглядало органічно і водночас був елемент несподіванки.
Історія загалом сумна, але в ній є світло ☀️
Тож, якщо вам близькі теми алкоголізму, психології, дитячих травм, складних родинних стосунків — варто звернути увагу.
P.S. До речі, ось тут був клуб за цією книгою з авторкою. Після читання послухала розповідь авторки про книгу. Автобіографічна історія, і мабуть тому така сильна 💔
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись