Бачила, що зараз цю повість читають у шостому класі — і думала, що це буде щось більш дитяче та кумедне. Але ні. Мені здається, це книга для дорослих. Хоча у нашій шкільній програмі чимало серйозних текстів 😥
"Зачарована Десна (1956) — автобіографічна повість, спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору.
Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого. Змальовані в творі люди — не ідеальні, вони мають у собі як добрі риси, так і погані, і автор цього не приховує. Проте, на його думку, не від хорошого життя зло переважає в людині добро."
Сюжет не динамічний, і саме тому дітям може бути складно втримати увагу. Це спогади про дитинство (і не дуже просте), які переплітається з дорослим баченням, роздумами, рефлексіями.
"Коли ж обертаюсь я часом до криницi, з якої пив колись воду, i до моєї бiлої привiтної хатини i посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише "помилку", яку роблять i робитимуть, скiльки й свiт стоятиме, душi народнi живi всiх епох i народiв, згадуючи про незабутнi чари дитинства."
"Тодi ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпиннiй змiнi годин, i всi нашi пригоди i вчинки течуть, як вода, мiж берегами часу."
Дуже сподобалися описи — природи, села, людей. Вони живі, теплі, атмосферні. Читаєш і ніби бачиш це все перед очима 💖
«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим… Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку»
Є і кумедні моменти, пов’язані з дитячими пригодами, але місцями книга несподівано сумна. Є епізоди, які справді можуть шокувати, бо не очікуєш такого повороту в цьому тексті.
«Фактично найсвятішим у цій родині був один я. І от скінчилася моя святість. Не треба було чіпати моркви. Хай би собі росла. А тепер я грішний. Що ж мені буде?»
" Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі"
Написано майстерно. Текст кінематографічний: але це не дивує, знаючи, ким був Довженко 🔥
Я слухала книгу в аудіо — начитка чудова, прослухала дуже швидко (приблизно 2,5 години).
Сподобалося! Раджу, якщо не читали.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись