Книга цікава вже самим форматом. Це мемуари авторки + біографії письменниць + літературна критика їхніх творів.
І все це об’єднане однією темою — як жінки вибудовують себе і своє життя заново 🏗
"За кілька років у шлюбі Джоанна Біґґз зрозуміла, що прагне іншого життя. І попри особисті переживання, тиск суспільства й відсутність уявлень про те, що і як робити далі, вона розлучилась. У пошуках відповідей на ці питання Джоанна звернулася до улюблених письменниць — Сімони де Бовуар, Сильвії Плат, Мері Шеллі, Вірджинії Вулф та інших — і на сторінках їхніх життів і творчості знайшла те, що шукала.
«Власне життя» поєднує мемуари й літературну критику, досліджує постаті видатних письменниць, знімає їх із п'єдесталів і розглядає під новим, неочікуваним кутом. Що давало жінкам силу писати? Чого ми можемо в них навчитися? Чи є домашнє життя для жінки пасткою? Чи існують у шлюбі «жіночі» й «чоловічі» ролі? І чому жінкам так важливо читати жінок?"
Авторка звертається до досвіду девяти письменниць — Мері Волстонкрафт, Джордж Еліот, Зори Ніл Герстон, Вірджинії Вулф, Сімони де Бовуар, Сільвії Плат, Енн Секстон, Тоні Моррісон та Елени Ферранте — щоб знайти опору після власного розлучення.
"Так я вперше поглянула на Вірджинію Вулф: жінку, яка хотіла викочуватися з ліжка в павутину запашних квітів, ту, яка кохала жінок, але залишалася вірною чоловікові, ту, яка боялася, що її зажура повернеться, письмо зміліє, і яка достатньо переймалася гардеробами, щоб давати своїй племінниці, Анджеліці, сто фунтів щороку, аби та купила собі одежі."
"Якщо кінець її життя був зимою — смерть, війна, втрати, старіння — то 1920-ті, після одужання, нагадували літо. Як і Еліот, Герстон, Бовуар та Моррісон, вона розквітла після сорока."
"За дванадцять років після того, як «Друга стать» вийшла друком 1949 року, вона й далі отримувала листи від жінок, які писали, що ця книжка «порятувала» їх. Психіатри прописували читання «Другої статі» пацієнткам."
Найцікавішими для мене були саме біографії. У більшості жінок — складні і драматичні:
— психічні розлади
— спроби самогубства (іноді вдалі 😰)
— непрості стосунки
— боротьба за право голосу і свободу
Кожна пройшла власний шлях, але всіх об'єднувала величезна внутрішня сила, яка допомагала жити й писати.
З їх історій дійсно можна щось взяти для себе: якийсь інсайт або натхнення.
"Я ніколи не думала, що зможу стати Сімоною де Бовуар, але я завжди знала, що вона була, і коли я почувалася цілковито розгублено й відчайдушно чіплялася за уламки власного життя, мені вистачало цього знання."
" Бовуар у «Другій статі» стверджує те саме: жінки, не читайте того, що вам наказують, почитайте те, що приваблює вас; сходіть на прогулянку до океану, якого раніше не бачили, замість ретельно намотувати кола парком; ви не мусите залишатися в шлюбі, в якому більше не хочете бути, — надайте своєму життю тієї форми, яка значлива для вас, у першу чергу для вас."
Трохи менше відгукнулась особиста лінія авторки: про розлучення, стосунки з матір’ю, спробу зрозуміти, як виглядає «власне життя» поза звичними сценаріями. Текст особистий, чесний і місцями болісний.
Найменше зачепили розбори творів, які я не читала. Але з іншого боку — сюжети деяких книжок вразили (наприклад, не дуже відомих у нас книг Тоні Моррісон). А ще я відкрила для себе кілька цікавих авторок, твори який тепер теж хочу прочитати 📕
Окремо радію, що мала книгу в форматі аудіо в Librarius, бо зараз якось мало часу на звичайне читання. А я ж поспішала послухати про Вульф до клубу! І хоч це не легкий нонфікшн, зайшов і в аудіо.
То якщо вас цікавлять ці авторки, фемінізм або близькі теми пошуку себе, жіночого досвіду, нового старту після важких подій — раджу 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись