Ще одне оповідання зі збірки «Шалені авторки» від Віхоли. І знову сподобалося!
За сюжетом чоловіка висилають, і він залишає свою вагітну дружину. Перед від’їздом просить друга подбати про неї та підтримати, поки його не буде. Минає три роки — всі наче чекають його повернення. А от що відбувається далі, розповідати не буду ☺️
Оповідання здалося мені дуже актуальним. Бо зараз багато жінок теж чекають чоловіків з війни — місяцями, роками. І питання, як змінюються люди та їхні стосунки після такої довгої розлуки, непросте й болісне. Саме про ці тонкі психологічні моменти і розповідає цей текст.
"— Гостя,— трохи замислено повторила Віра.— Гостя? Так дивно, наче справді гість він тепер, хоч і до себе додому вертається. Нарешті — вертається. Мені здається, так довго-довго не бачила я його. І який він тепер? "
"Так тяжко було, рвалася до коханого, тужила. А потім з'явився Петрусь — не було коли рватися. Сміхом і радістю виповнила дитина їй життя, та й робота заповняла його. Розважали товариші, Андрій. Бракувало коханого чоловіка, але спокійно чекала його, вже не було тої розпуки, що спочатку."
Мова тут красива й чуттєва, емоційна. Багато описів природи, почуттів ❤️
"Стиха шепочуться білі берізки, жовтавим, прив'ялим листям — наче прохають поради у вітра, у сонця, у гаряче-синього неба. Безпомічно тремтить прив'яле листячко, безпорадне,— ніхто не зглянеться,— і падає з легким стогнанням додолу."
Текст читається легко, але залишає після себе ледь вловимий сум та багато думок. Тож «Будиночок над кручею» раджу!
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись