Це оповідання — перше знайомство із творчістю Олени Пчілки (хоча можливо, я просто про щось забула).
"«Артишоки» Олени Пчілки — соціально-психологічне оповідання, в центрі якого — проблема зубожіння дворянства, їхнє жалюгідне прагнення лише до матеріального блага у світі, де навіть любов стала предметом торгів."
Про цю авторку частіше говорять як про матір Лесі Українки, ніж як про самостійну письменницю. Не дивно: вона була фактично заборонена та викреслена з української літератури на багато десятиліть через антибільшовицьку та проукраїнську позицію. На щастя, тепер ми можемо перевідкривати авторок, які були в тіні.
Після цього оповідання я зрозуміла, що писала Олена Пчілка потужно.
Твір невеликий, але цікавий: іронічний, дотепний, а наприкінці має напругу та несподівану розв’язку. Це інтелектуальне читання, в якому за легкою історією стоїть чимало сенсів 🔥
Це оповідання про виховання, соціальні бар’єри, про певну замкненість аристократичного середовища і про те, як зовнішній блиск часто маскує внутрішню порожнечу.
Артишоки в тексті — не просто екзотичні овочі у центрі сюжету. Вони працюють як символ. Символ штучності, бажання здаватися кращими через зовнішні атрибути, сліпого копіювання «модних» західних звичаїв. І саме через це прагнення виглядати витонченішими, ніж є насправді, у героїв і виникають усі кумедні та незручні ситуації.
«Артишоки! — це слово бриніло в устах пані Марії як назва якогось таємничого, вищого світу»
«Що то за штука ті артишоки? Чи їх їдять, чи на голову кладуть?»
«Для пані Марії артишоки були не просто їжею, а атестатом її приналежності до "вищого кола", до тієї культури, де вміють цінувати вишуканість»
Окремо хочу відзначити мову — гарна, точну і живу. Читається легко, але після прочитання хочеться зупинитися і подумати.
Післясмак: хочу читати Олену Пчілку ще! ❤️
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись