Текст гарний, але не вразив так, як прочитані раніше оповідання збірки "Шалені авторки" від Віхоли 🌟
У центрі історії — попадя Шумінська. Весь сюжет фактично відбувається в її думках і спогадах. Вона сидить і в’яже панчоху, а разом із ниткою ніби розмотує історію своєї родини — від власного шлюбу до життя дітей і навіть онуків.
"Перші чутя материнства перейняли її стидом і переляком. Стидалася кождого чужого ока, встидалася сама себе, зненавиділа майже свого чоловіка. А коли їй мати представляла, що, власне, її стан повинен бути для неї почестю, що гідність жінки міриться числом дітей, не була в силі згодитись з поглядами матері і мала жаль до неї за недостаток чутя."
Шумінська звикла бути головною в родині, тією, хто знає, як правильно жити. Але нове покоління вже живе інакше. Діти і внуки роблять вибори, які не вкладаються в її уявлення про порядок.
"Будучина дітей була для неї цілим світом, одною думкою, одним бажанєм. Але тота будучина, о котрій так часто думала, не була для неї нічим загадочним і недосяжним, а противно, вона представляла собі все ясно, як ясні і обдумані були її плани. "
"Аж тут нараз новий клопіт: син заявив, що не думає бути попом. Той син, що ще дитиною дав няні мотузок, аби мала чим колачі зав'язати, той син, на котрого інтенцію вона дарувала альбу, той син з діда-прадіда попович, не хоче бути попом! То не могло їй в голові поміститися!
Це дуже знайома ситуація: коли батьки хочуть, щоб усе було «як заведено», а молодші обирають власний шлях. Текст написаний наприкінці ХІХ століття, але досі подекуди актуальний. "
" То правда, що я не думав о нічім іншім, але що ж пораджу, коли тепер думки мої змінилися? Такий вже дух часу повіяв! Я дуже поважаю той стан, але бачу, що мені було би в нім затісно, що там моїм думкам положено би певну границю, а я потребую простору, свободи в набуваню відомостей, науки!"
Написано в ХІХ столітті, а актуально й досі. Читається доволі спокійно, можна познайомитись для розуміння епохи 🤓
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись