Я взялася за цей тревелог, бо зацікавилась авторкою під час прослуховування книги «Гострі каблуки». Мене вразила постать письменниці!
Тревелог виданий у 1932 році (а написаний ще раніше). І уявіть собі: жінка в той час подорожує сама, їде в екзотичні країни, зокрема до Марокко, бере з собою камеру, фотографує, спілкується з місцевими. У той час, коли більшість жінок не мали ані свободи пересування, ані самостійності.
"«Чар Марока» — дебютний подорожній роман української мандрівниці, письменниці та фотографки Софії Яблонської, уперше виданий у Львові у 1932 році. Авторка прожила у Марокко чотири місяці, протягом яких досліджувала й описувала арабську Африку. Репортаж письменниці глибоко особистісний, її неупереджений погляд на цю країну позбавлений французького впливу та усталених жанрових традицій екзотичного роману, незважаючи на те, що Софія, до того як вирушити в Марокко, вже кілька років жила в Парижі. Вона описує різні верстви арабського суспільства, їх взаємини між собою та з іноземцями, становище жіноцтва та вільних від європейського протекторату берберських племен."
Цей текст — серія замальовок, в яких багато образних описів природи, побуту, життя мешканців Марокко.
"Дійшовши до краю оази та дивлячись з-під тіні останньої пальми у вогняним сонцем залиту Сахару, відчуваєте те саме радісне враження, неначе б гляділи зимою на люту завірюху крізь вікно теплої кімнати."
"Першу річ, що заложили тут європейці, були каварні та публічні доми; потім вони позабирали в арабів усі будинки в центрі міста, споганили їх дерев'яними меблями, на стінах повимальовували написи: «Готель Модерн», «Готель Централь», а потім узялися на використовування арабського багатства.
Болить мене нужда арабів, їх зламані гордощі, їх упадок і неміч."
Цікаво було читати, як авторка спілкується з різними людьми — від звичайних арабів до заможних.
Вона навіть потрапляє в гарем, куди не мав доступу жоден чоловік, бачить життя арабських жінок зсередини, знайомиться з сімома дружинами свого знайомого (наймолодшій 11 років) 😱
Одна з фраз голови гарему мене особливо зачепила: жінки у них «подорожують» лише двічі — від батька до чоловіка і від чоловіка на кладовище.
Цікавими були й епізоди з зустрічами з росіянкою — навіть тоді відчувалася напруга у стосунках. А ще тоді також плутали українців із росіянами, і Яблонська пояснювала, чому «ми — не вони». Дуже впізнавано, хоч минуло майже сто років.
"— Тепер ви дивуєтесь, що я маю европейку секретарку. Ваше здивування, певне, ще збільшиться, коли скажу вам, що вона ваша землячка.
— Вона українка?
— Ні, — протяжно відповів він, — росіянка. А чи це не одна й та сама нація?
Я стала пояснювати йому різниці між нами та руськими, нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока мільйонів та що Україна у півтора раза більша за Францію.
Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування."
Читати ці нотатки — ніби мандрувати разом із авторкою. І країнами, і часами 🌎
Як добре, що Яблонська не просто жила цим життям, а ще й залишила нам свої тексти — щоб ми могли це побачити й відчути.
Хочу читати її ще — особливо книгу про Китай.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись