Вийшло символічно: вчора дочитала, тож сьогодні, у річницю повномасштабного вторгнення, буде відгук на книжку про війну.
Історія зачепила. Щемка, красива, емоційна й жива. Про сучасну війну, любов під час війни, про чекання, відстань, страхи, надію... ❤️
Море, полин, сосни, розмарин — запах Криму чи Провансу? Наскільки далекі степи Миколаївщини й узбережжя Нормандії? Архітекторка Віра живе в Парижі спокійним життям із чоловіком-французом і дочкою-підліткою, аж поки її не будить дзвінок: «Ти що, спиш?! Там Київ і Харків бомблять!». АТОвець Атрей залишає мирний Амстердам, щоб знову захищати Україну. А школярка Матільда з Бургундії зустрічає дивного чоловіка, що винаймає будинок над озером у її родичів. Щирість і таємниці, радість і біль, дружба, кохання і втрати — намагання знайти й зберегти себе у вирі подій. А може, таки зустрітися на вітряному пляжі."
Одна книжка Карпи, яку я читала, мені не зайшла. Тому трохи переживала. Але ця — зовсім інша. Інший тон, інша глибина.
Тут менше епатажу, менше тієї Карпи, до якої звикли. Більше вразливості та ніжності. Сама авторка казала, що спочатку в романі взагалі не було сексу — потім трошки додалося, бо ну як це Карпа без сексу, що люди скажуть 😎
Але тут секс радше про близькість й чуттєвість.
"Я ніколи не бачила тебе, я не знаю, як звучить твій голос, яка на дотик твоя шкіра і як ти пахнеш. А все ж із кожним днем ти наближаєшся. Це дивне відчуття, наче одна тягуча нота поселилась всередині мене. Інколи вона звучить на рівні сонячного сплетіння, інколи на рівні очей — тоді з них ллються сльози. Зараз же ця лінія проходить низом живота…"
Проте гумор ніхто не відміняв 😉
"Як він пішов, я впала перед іконами і ридала в голос. Просила Миколая Святого, щоб ми з ним ще побачилися. Як можна дати людям такий секс і розвести їх? А що, як так більше не буде?"
Це книжка про нас. Про жінок, які чекають. Про чоловіків, які воюють і намагаються вижити фізично й морально. Підіймається багато важких і актуальних питань: стосунки на відстані, проблеми військових і ветеранів, повернення до «мирного» життя.
"Покоління, що виросло на Гаррі Поттері, раптом опинилось у світі навіть не Ремарка. Для цієї війни, як і для цього покоління, слів поки не винайшли."
"Сучасна війна артилерії та дронів так само має під собою глибший шар, що хоч-не-хоч оголюється, — надто за умови браку боєприпасів. Тоді ця сучасна війна стає такою самою старою, як сто, двісті, п'ятсот років тому, коли одна людина неодмінно мусить дивитись в очі іншої — тієї, яку за мить позбавить життя. Чи, якщо доля вибере інший табір, тієї, що позбавить життя її."
Багато моментів відгукнулося особисто. Є там думка, що війна краде в нас час разом, але якби не війна — ми б узагалі не познайомилися. Не знайшла ту цитати, але я майже тими самими словами колись говорила коханому.
Звучить жахливо, але дещо є, за що я вдячна цій війні…"
Віра крадьки озирається, наче хтось із людей за столиками поряд може підгледіти, що вона пише кирилицею. Чи, десь із такою ж імовірністю, прочитати її думки.
"… якби не вона, ми би ніколи не з’явилися в житті одне одного".
"Цей безцінний час, який проходить і який нам вже ніхто ніколи не поверне..."
Звісно, книга важка місцями. Але попри це, фінал дарує світло 🥰
До речі, тут можна прочитати уривок. А тут — прослухати інший. Але краще читайте усю книгу!
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись