🔎 Після книги «Як читати українських класиків» захотілося чогось подібного, щоб обрати щось справді вартісне для читання. Побачила у Лабораторії книгу Фредеріка Беґбедера — французького письменника, критика і сценариста, та зацікавилася.
"Справжню літературу не можна очистити або цензурувати. Найкращі книжки часто непристойні, відразливі, образливі. Вони викривають те, що суспільство старанно приховує, розкривають темні сторони людської природи, показують прекрасне на межі з відразливим. Хороші книжки досліджують межі, виходять за межі і порушують табу. Але передовсім — втручаються в те, що їх не стосується.
У цій книжці Фредерік Беґбедер створює власний літературний пантеон із п’ятдесяти головних книг свого життя. Тут поряд із Філіпом Ротом можна зустріти Сімону де Бовуар, а поруч із Томасом Манном — Андрія Куркова. Це не просто черговий топ найкращих книжок, це справжній маніфест літератури в її найсвітлішій і найтемнішій формі водночас."
Спочатку автор розмірковує про роль та мету літератури, а потім окремо розглядає кожну з 50 головних книг його життя. Книга мені сподобалась, адже виконала свою роль — я звернула увагу на багато нових для мене творів та авторів.
👏 Написати про кожну книгу та навести цитати про неї не вийде, бо вігдук дууууже розтягнеться. Але окремо виділю книгу «Сірі бджоли» Андрій Куркова, яка посіла у Беґбедера 11 місце.
Звісно, я не могла не звернути увагу на українську книгу, про нашу війну. Була приємно здивована поглядами Беґбедера (ще до повномасштабного) на те, що коїться:
"Новий роман Андрія Куркова описує війну в Україні чіткіше, ніж цілодобові новинні канали."
"Кілька сторінок "Сірих бджіл" Куркова досить, щоб олюднити цю дивну, абсурдну війну, яка вже 8 років висить над головами європейців"
"В Україні жити означає виживати нестерпних умовах. Трагедію завжди полегшує комедія. У цьому романі двоє сусідів ненавидять один одного, але щодня розмовляють: пасічник Сергійович і пенсіонер Пашка. Вони двоє мешканців покинутого села в сірій зоні поблизу Донецька між українською армією і російськими найманцями."
А ось і думки про книги та читання, які мене зачепили:
"Мета твору, який ви тримаєте в руках, — сказати, що література не має бути цензурованою, прибраною та очищеною. Найкращі книжки часто непристойні, огидні, укриті плювками, зіпсуті, вони досліджують нашу любов до підглядання, виставляють те, що суспільство хотіло б приховати, викривають темний бік нашого роду людського, перетворюють збочення на красу, досліджують кордони, виходять за межі, порушують заборони. І насамперед — утручаються в те, що їх не стосується."
"Романи взагалі не мають місії. Метою літератури не є ні стійкість перед лицем життєвих випробувань, ані виправлення перекосів суспільства. Сенсація: література не має жодної мети, крім власної краси й читацького задоволення"
"Добра книжка — це та, що не пропонує жодного уроку."
Пара нюансів:
1️⃣Книга місцями складно написана, багато незнайомих імен і незрозумілого контексту.
2️⃣Книга писалася за часів коронавірусу, тому автор часто його згадує. Але зараз це вже не актуально, й згадувати ті проблеми якось не дуже хочеться.
Ставлю 4⭐️з 5, покладаючись на ці критерії якісного нонфікшну.
Зняла зірочку за доступність викладу матеріалу — хоча можливо, я просто погано підготовлена.
Більше дізнатися про книгу, прочитати зміст та фрагменти можна тут.
Книготерапія 📗