Дуже хотіла почитати цю книгу, бо бачила захопливі відгуки. Але в моєму випадку щось не склалось.
"Хтось залишає більше слідів, ніж інші.
Викладачка історії кіно та авторка нашумілого подкасту Боді Кейн вважає за краще не згадувати минуле — трагедію в сім’ї, яка кинула тінь на її дитинство, чотири переважно нещасливі роки в нью-гемпширській школі-пансіоні та вбивство сусідки по кімнаті, Талії Кіт, навесні їхнього випускного року. Хоча обставини смерті Талії досі жваво обговорюють в інтернеті, Боді хочеться просто все забути.
Та коли її запрошують повернутися до школи, щоб викладати курс, Боді водночас повертається і до справи про вбивство. Чи не проґавило слідство інших підозрюваних, поспішаючи засудити шкільного спортивного лікаря? Можливо, справжній убивця досі на волі, а Боді всі ці роки мала ключ до розгадки?"
З позитивного. У книжці піднімаються важливі й болючі соціальні теми: расизм, булінг, токсичні стосунки, зловживання владою, мовчання системи, хейт у соцмережах. Про це можна довго розмірковувати — матеріалу для рефлексій тут багато.
Також у головної героїні є власні травми й складні стосунки. А я таке люблю ❤️
"У чотирнадцять я з гіркотою усвідомила, що покладатися можна виключно на себе саму. А потім я опинилася в місті, де нічого не нагадувала про дім, і я була островом. Ти був одним з небагатьох, хто побачив мене такою, островом, і дав мені відчути, що це щось хороше"
"Тож усі роки після Ґренбі я щосили намагалась спиратися на інших і зі свого боку ставати на їхній захист. З партнерами, з Джеромом, з друзями, з колегами. І проблема в тому, що мені вдалося. Я сперлася на них усією своєю вагою. Я присягла на вірність. Я завжди знала, глибоко всередині, що це було помилкою."
Також відчувається, що авторка добре знає середовище школи-пансіону зсередини — частина досвіду може бути автобіографічною.
Сподобалось, що фінал історії досить несподіваний 😳
Але. Для мене історія виявилася надто повільною. Не вистачило динаміки й глибини. Бо наче стається багато трагічних подій, але вони якось не сильно розкриті, не дуже болять. Я читала в авторки роман "Ті, що вірили" — ось він був щемкий і глибокий.
Персонажі: їх багато, іноді мені було складно запам’ятати, хто є хто. Через це частина героїв здавалася недопрацьованою.
Окремо про згадки України — їх у книжці дві 🇺🇦
Перша — неприємна: у гуртожитку фігурує крадійка з України (навіть згадується Одеса), і це виглядає зайвим і стереотипним — цілком можна було обійтися абстрактною крадійкою.
Друга згадка — про новини з України, де бомблять Київ і Харків. Важливо, що вона є.
"З телевізора над головою ревів репортаж CNN. Вибухи в Києві, вибухи в Харкові, гучні чоловіки з гучними думками про все це."
Тож резюмуючи: ідеї цікаві, теми важливі, але емоційно та сюжетно мене ця історія майже не зачепила 😟
Якщо читали — цікаво, чи вам зайшло?
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись