Давно хотіла почитати цю книгу, а все чогось чекала. Тепер ясно чого — красивезного зимового видання 🔥
А якщо серйозно, трохи хвилювалась перед прочитанням, бо це фентезі, а я не надто сильна в цьому жанрі. І більше люблю читати про людей, ніж про фентезійних створінь.
Але виявилося, що фентезійного тут зовсім трошки, немає складних світобудов. Є окремі персонажі з української міфології, є вигадане, але поруч із цим — реальні обставини, дуже впізнавані. Тож магія не домінує, а органічно доповнює сюжет ⬇️
"Дівчина, яка не любить книжки, рятує їх зі зруйнованих бібліотек деокупованої Харківщини? Так, бо в засніженому Ізюмі може статися і не таке. А ліс, куди не можна ходити, ховає не тільки міни. І що таїться в тому лісі, знає лише мовчазний чоловік, який рятує не книжки — тварин. А, може, знають ще камінні половецькі ідоли на горі. Не ходи на ту гору. Бо можеш побачити те, що не забудеш."
Головна героїня Міра — непересічна, цікава і щира. Окрім подій, що стаються з нею, ми бачимо і внутрішні трансформації: проживання горя від втрати кращого друга.
А ще змінюються її стосунки з матір'ю. Спойлер — мама теж непересічна і цікава 😸
В романі присутня війна, окупація, наслідки, які залишаються з нами надовго. Реальне і вигадане тут разом показують трагедію і її відлуння.
"Проте, книжки, на жаль, не є панацеєю, адже й серед тих, хто читав «Останній похід» та змінив лати на бронік, є ті, хто став на бік Тіні."
Але при цьому роман затишний і теплий. Не знаю, як це вдалось авторці, але обов'язково спитаю на клубі 😉
Ще один момент, який мене потішив — тут багаааато про книги. Про любов до читання, про важливість книжок як опори.
"Міра раптом захопилася книгою. Вона терпіти не могла дивитися фільми з телефона, а ноут залишився вдома, тож «Останній похід» був єдиним варіантом, щоб відігнати нав’язливі думки і про матір, і про Марка, і про себе, і про чортових сусідів зі східного кордону. "
"До Ізюму — землі й сім’ї — лишалось ще трохи. І лишилося всього кілька сторінок книги. Марко казав, що «Похід» змінив його життя. Життя Міри змінив Марко."
А ще у романі вдосталь гумору. Гарних описів лісу і міста. Надії, що поборемо. І, звісно, кохання ❤️
"Химерне то було видовище: кам’яні істукани без очей усе ж дивились. Здалося, що дивились не на місто, що лежало внизу, а крізь віки. Міра подумала: вони, як ніхто, розуміли, що всяка навала минуча, а вони зостануться, як ця гора, це небо і це місто-фортеця біля звивистої, як вуж, річки."
Ну ви вже зрозуміли, що книга класна, правда? Тож читайте!
P.S. Вже з нетерпінням чекаю на наші клуби з авторкою! На клуб в Ірпені залишилося одне місце. На онлайн-обговорення авторка теж прийде.