«Ластівка» — роман, заснований на реальних подіях. Йдеться про село Соб’ятин на Волині, яке радянська влада знищила за непокору: за погане виконання колгоспних планів, за небажання ламатися під систему. Цікаво, що коли починала читати книгу, трапилася стаття про село.
"Українці дуже добре розуміють, що таке втрата рідного дому. А що було робити, коли радянська влада вирішила стерти з лиця землі цілий населений пункт, а всіх мешканців переселити в іншу область за непокору і зрив колгоспних планів? У романі «Ластівка» Наталія Чайковська у притаманному їй стилі занурення в реальні події і відтворення найменших деталей розповідає історію однієї родини, що жила в селі Соб’ятин на Волині, від якого зараз лишилося старе кладовище та горбок землі, де колись стояла церква. Село, якого немає на карті, житиме доти, доки житиме пам’ять про нього…"
Це цікава і дуже емоційна книга про зламані долі, про післявоєнні роки, про втрату дому — теми, які сьогодні для багатьох з нас актуальні. Здається, вже стільки прочитано про злочини радянської влади, що важко чимось здивувати. Але щоразу — дивує. І болить 💔
"Найлютіший звір на землі — людина. Навіть вовк не такий страшний, як двоноге створіння."
"Не забувайте про свій дім і своє коріння.Бо пам'ять — це те, на відміну від дому, що у нас відібрати не можуть!"
Авторка зазначала, що сама родом із села неподалік, і під час роботи над романом відчувала велику відповідальність — це відчувається в тексті. Мені сподобалось глибоке занурення в деталі: побут, щоденне виживання українців, внутрішній світ головної героїні.
"Минуле ― як вівтар, на який вона щоразу жертовно клала часточку себе."
"Найважче покинути навіть не дім. Найважче покинути мертвих."
"Її життя розлетілось на гострі друзки й щомиті кожен уламок впирався в тіло"
Рекомендую, якщо любите історичні романи про українське село. Поки ця книга на першому місці з доробку авторки (Читала ще "Крок" та "Мовчазна згода") 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись