Дуже маленька за обсягом, але непроста книга. Глибока, бо має літературні відзнаки й багато схвальних відгуків від критиків. Але я, здається, не до кінця її зрозуміла 🤷♀️
"Кожен із чоловіків вважав, що знав Летицію вельми добре. Кожному з них вона збрехала про те, ким була, як і про те, ким і яким був її батько.
Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?
У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?"
Книга здалась мені хаотичною: уривчаста, сумбурна, місцями нелогічна. Деякі розділи мені сподобалися — ті, що ближчі до «реальності», до впізнаваних переживань. А деякі не відгукнулися, залишили питання "Що це було?".
Текст емоційний, психологічний, багато працює з жіночою внутрішньою реальністю: стосунки з батьком, дитячі травми. Є сильні метафори, які запам’ятовуються 🔥
"Найбільше у світі я боялася, що мій батько мене ніколи не любив. Але він любив. Як вже він умів. Найбільше у світі я боялася, що я не люблю свого батька. Але я любила. Як уміла."
А ще війна... Її тут багато. Особливо зачепив цей фрагмент, навіть пересилала його чоловіку після мобілізації: дивись, будемо отак разом служити, мабуть..
«Сьогодні вночі я спатиму, казав батько. Це означало, що спатиме й мама. За день чи два казав, що знову йде на чергування, і тоді мама брала стілець, куфайку і йшла в поле, де подовгу сиділа й слухала.
- Що робить твоя невістка вночі у полі? - питали сільські люди бабцю Летиції.
- Воює.»
Сюжету в класичному сенсі немає. Це не історія з початком і кінцем, а спроба говорити про болюче й складне сміливою, незвичною формою. А ще — з гумором.
" І ніколи не могла відповісти: тато воює . Бо ця війна — війна-факультатив . Можна було б і не йти, втекти, відмовитися. Але тато зі школи відмінник."
"То здавалося б, у чому зле для жінки, отримати те, чого вона хотіла, в обмін лише на діру у серці? В обмін лише на серце."
Я не можу сказати, що це «моя» книга. Але вона варта читання — хоча б для того, щоб скласти власне враження. Цілком можливо, вам вона відгукнеться більше, ніж мені.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись