Потроху звикаю до аудіокниг — зрозуміла, що це дуже вдалий вибір в деяких обставинах. Наприклад, коли їдеш як пасажир в авто або в автобусі. Так я і прослухала цю книгу.
«Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (інша назва — «Чому я не хочу вертатися на „родіну“?») — лист-памфлет Івана Багряного, у якому викладено політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені.
Памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» був написаний у 1946 в еміграції — і одразу перекладений багатьма європейськими мовами — як відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і безсоромні дії західних урядів, котрі сприяли насильницькій репатріації (поверненню на батьківщину) біженців до СРСР: прямо в концтабори.
У памфлеті Союз Радянських Соціалістичних Республік був представлений як «родіна-мать», що влаштувала геноцид проти власного народу, звідси й виникає інша уживана назва памфлету — «Чому я не хочу вертатися на „родіну“»?
Багряний написав цей текст в еміграції. Насамперед він звернений до європейського читача — як спроба протистояти радянській пропаганді й пояснити, чому повернення «додому» насправді означає небезпеку, знищення, втрату свободи.
У книзі багато про Голодомор, про геноцид власного народу, про механізми радянського терору. Є й автобіографічні спогади — про родину, особистий досвід, життя в СРСР та поза Україною.
"Більшовики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну" і навязують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР. Вони її величають "родіна" і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту "родіну". При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною"."
"Тую "родіну" я пройшов від Києва до Чукотки, до Берингової протоки й назад. Пройшов під опікою опричників з ДПУ-НКВС, переходячи поступово через всі митарства, поки не втік сюди, в Європу. Це тривало вісім років: цебто половина мого свідомого життя проведена в тюрмах і концтаборах большевії. Ціла молодість похоронена там."
"Мати може вмерти під дверима НКВС, благаючи про звістку про сина, але їй не скажуть нічого і не дадуть побачення, а ще будуть свердлити її рану в серці брудними інсинуаціами й погрозами й вимагатимуть від нещасної матері признатися, з ким був знайомий син, тощо…І тероризуватимуть темну неписьменну стареньку жінку, зганяючи її зі світу. Так загинула моя мати."
"...отже, беручи до в’язниці батька родини і ще не вияснивши його провини, викидали його родину геть на вулицю, таврували їх ворогами народу, організовували цькування їх в суспільстві, позбавляли праці і засобів існування. Так загинули мої діти, як і діти багатьох моїх колег по тюрмах."
Так, ми наче вже багато знаємо і про Голодомор, і про злочини радянського режиму. Але я переконана: такі тексти ніколи не бувають «зайвими». Їх потрібно перечитувати й переслуховувати знову і знову. Попри біль і сльози 😭
Також боляче слухати фрагменти про сотні тисяч українців за кордоном, які тиняються світом, але не можуть повернутися додому. Та європейців (та й що вже мовчати, і українців!), які не знають та не бачать моторошної правди. Багато в цьому тексті моторошно впізнаваного й сьогодні.
Мені дуже подобається, як пише Багряний — чітко, жорстко, без прикрас. Але чудовою мовою. Книга невелика, слухається швидко. Але ці 40 хвилин ви запам'ятаєте надовго.
Тож щиро раджу слухати або читати. Книга справді сильна й важлива.
До речі, в додатку Абук вона безкоштовна. Користуйтеся!
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись