Це трилер, але нетиповий. Тут майже немає класичного екшену. Оповідач ненадійний — і саме це тримає напругу.
"У минулому він був серійним убивцею. Тепер йому сімдесят, і він страждає на хворобу Альцгеймера. Минуле розсипається на уламки, пам’ять стирається щодня, але раптом у житті з’являється нова загроза — небезпечна людина, що може завдати шкоди його доньці.
Межа між реальністю та галюцинацією дедалі тоншає: чи справді він бачить майбутнього злочинця, чи це лише марення хворої свідомості? Чи зможе старий убивця, втрачаючи розум і контроль над собою, врятувати єдину близьку людину?"
Книга доволі похмура, але водночас інтелектуальна. В ній багато роздумів про зло, час, пам’ять, сором і вину, про безжальність і страх. Тут іронія та чорний гумор співіснують з жорстокістю.
Деякі повороти справді несподівані, особливо ближче до кінця. Саме там усе перевертається, змушуючи переосмислити прочитане.
"Смерть — міцний трунок, який хилиш, аби забути про вбогі застілля, що зветься життям."
"Незручність для того, хто довгий час є вбивцею: нема друга, якому можна вилити душу. Та чи є такий друг у кожної звичайної людини?"
"Людина — в’язень у тюрмі під назвою Час. Людина з деменцією — в’язень у камері, стіни якої звужуються. Щомиті швидше й швидше."
"Боятися треба не зла, боятися треба часу. От що людині ніколи не перемогти."
Книга коротка — читається за пару годин, але після себе залишає багато думок. Окремий плюс — післямова літературознавця, яка допомагає глибше зрозуміти текст і його ідеї.
Якщо вам цікаві психологічні трилери, ненадійні оповідачі й тексти, де важливіше не «що сталося», а як ми це інтерпретуємо — цю книжку варто прочитати 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись