Книга мені загалом сподобалася, але водночас маю кілька зауважень. Мені здалося, що вона не зовсім відповідає своїй назві — набагато ширша за неї. Автор багато розповідає про власний досвід — як учителя, як батька, і навіть згадує своє дитинство у школі. Це додає щирості й живості, але практичність трохи губиться 🤷♀️
Тут багато цікавих фактів, сучасної статистики, спостережень про школу, дітей і систему освіти загалом.
"НУШ дала старт переосмисленню конструктивної співпраці між учителями і дітьми. З ролі пасивних спостерігачів на уроці діти перетворюються на активних учасників взаємодії. Частіше будуть функціонувати в команді, досліджувати світ, шукати спільну мову з іншими, виявляти креативність тощо."
"Страх — не дуже приємний компонент у навчанні. Я би хотів, аби в обговоренні шкільної освіти якомога рідше виринало поняття страх. Нехай буде "відповідальність"."
Але я очікувала більш прикладних порад — конкретних методик чи лайфгаків: що робити, коли дитина не хоче вчитися, не сідає за домашку, уникає навчання, не чує вчителя, грається на уроці тощо. Колись я мала проблему з сином — пару років мучилися, погіршилися стосунки, поки не з’явився репетитор і я забула про ці домашки. З донькою поки проблем не маю, бо робить уроки в школі.
Книга радше мотивуюча — про загальні принципи взаємодії в родині, про довіру між дітьми, батьками й учителями, про людяність і розуміння.
"Діти мають право розуміти, що вони роблять протягом років навчання у школі, для чого вони пишуть конспекти, читають тексти, розв'язують задачі. І тут важливо бути щирими у своїх відповідях і намірах."
"Навчання, мотивація для навчання – це відповідальність і самої дитини, і батьків, і педагогів. Це немов пазл. Не можна скласти картинку, якщо один зі шматочків загубиться."
А ще іноді здавалось, що деякі теми відходять від заявленої. Наприклад, розділ про перехід на українську мову дорослими — корисний, але, на мою думку, він не дуже доречний в цій книзі, не актуальний багатьом.
Так само і розділи, як обирати школу, з прикладами різних форматів — Монтессорі, приватна, державна.
Є розділ про читання, прямо моя тема, але не дуже в тему книги.
"Той факт, що за життя я не прочитаю всіх книжок на світі, дуже сумний для мене."
— тут автор прочитав мої думки 😸
Сподобалося, як автор описує своє бачення ідеальної школи — з партнерськими стосунками між учителями й батьками, де панує повага, довіра, відкрита комунікація. Це мені нагадало словенську школу, де я бачила таку атмосферу на власні очі: на батьківських зборах тобі спершу наливають каву, пригощають смаколиками, а вже потім обговорюють загальні навчальні моменти, розказують, як допомогти дітям. Обговорення конкретної дитини — тільки індивідуально, без “публічних прочуханів”.
Загалом книга цікава, добре написана, з щирістю та глибоким досвідом. Але мені здається, що треба було більш ширшу назву обрати (типу "Як безболісно та ефективно прожити шкільні роки" 😸), або звузити вміст до заявленої теми. І найкраще читати її до того, як дитина піде в школу. А не коли вже маєте проблеми з навчанням і вам потрібні конкретні швидкі лайфгаки.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись