Довго збиралася з думками, щоб написати відгук про цю книгу. Бо вона мене справді вразила. Найперше тим, що авторці лише 20 років, але перед нами — дуже серйозний, ґрунтовний, багатошаровий історичний роман. Що ж буде, коли авторка "виросте"?
"У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва.
Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?»."
Відчувається колосальна робота з історичними матеріалами. Через це перші сторінки читати було нелегко: мова стилізована під 1918 рік, адже ми читаємо щоденник сучасниці, плюс багато історичних подій, алюзій, культурних відсилок. Але поступово занурюєшся — і починаєш "жити" в тому Києві з його богемними вечорами, театром, архітектурою, з іменами Семенка, Тичини й цілого покоління інтелектуалів 🎭
Я знайшла алюзії на персонажів Домонтовича, а Кассандра, звісно, відсилає нас як мінімум до Лесі Українки. Але після прочитання рецензії Ганни Улюри зрозуміла, що багато шарів я ще не помітила. Це той випадок, коли роман можна перечитувати з додатковими матеріалами, бо текст дійсно багатий на підтексти й символи. Зина грається з ведмедиком, а авторка — з нами 🧸
"Ймовірно, то була Зина. Вона зосереджено висмикувала щось із плюшевого ведмедика, що його тримала в руках."
Але якщо ви любите просто читати сюжет, він також цікавий. У книзі багато психологізму. Показані важливі історичні події — становлення української незалежності, більшовицьке повстання, а також життя єврейської громади в Києві та викликів для жінок, які тоді тільки починали здобувати освіту у вишах. Це дає змогу дізнатися більше про епоху.
«Якщо на життя дивитись, як на їжу, то ви, Наталю, пам'ятайте собі, що ви — основна страва».
"Вашу устрій життя зруйнувався ж бо тільки зараз, чи не так? Без стандартності кар'єрного шляху, без боротьби, що дає просування, без правил. Допомогою нам витікаєте саме от цього, хіба ж не так?"
«Більшість професорів не бачили для нас, курсисток, жадного такого майбутнього. Психіатрія — річ не жіноча…».
А ще вражає, скільки паралелей можна провести з нашими днями: ті ж самі запитання «їхати чи залишатися? що робити тут і тепер?» звучать знайомо й боляче.
«Позаяк тут, коли неподалік із жидівського базару долинає без угаву стрілянина, ховатись без сенсу. Влучить, то влучить, не вік же ховатись».
Окремо відзначу примітки — вони виконують роль коментарів іншої персонажки (не скажу якої, щоб не спойлерити). Це додає тексту ще один голос і ще один вимір ✍️
Є й романтична лінія. Деякі мотиви героїв залишились для мене незрозумілими, але повороти прописані цікаво. Ну і трохи містики — хоча читач сам може вирішити, чи це містика (прямо як у "Білому попелі" Павлюка).
«Ви уявляєте, як це: уже з рік бачити, як горить місто, у якому живете, як стріляють людей просто посеред вулиці, а потім продовжувати гуляти тими ж вулицями, та тільки тихими й неушкодженими! Без розуміння, коли уява перетвориться на реальність. Уявляєте, як бачити рідний дім у вогні? А далі просто жити у ньому ж. Бо нема як та куди поїхати».
Замість висновків
«Кассандра курить папіроси» — це не про легке читання. Звісно, можна пробігтися поверхнево, але варто зануритися.
Я рада, що ми взяли книгу на клуб і будемо розбирати роман разом. До речі, ще є місця і на офлайн, і на онлайн обговорення:
✔️24.10 о 19.00 в зумі
✔️19.10 на 11.00 в Ірпені
Щоб доєднатись, пишіть @liybovbo
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись