Книгу я прочитала швидко, навіть за один раз. Вона не велика за обсягом, але скільки ж в ній всього! 💔
Це трагічна, щемка історія жінки, яка водночас відкриває колективну травму нашого народу. Глибока, багатошарова, психологічна книга, яка залишає слід у серці й точно надовго (якщо не назавжди) запам’ятовується.
"Роман «Солодка Даруся» визначної української письменниці Марії Матіос, без перебільшення, одна з найзнаковіших подій в українській літературі часів Незалежності. Французька критика (у Франції «Солодка Даруся» вийшла у найпрестижнішому видавництві «Ґаллімар») із захопленням відзначала: «Цей роман — справжня перлина! Марія Матіос має неймовірно потужний поетичний стиль. Вона впевнено тче історію — достоту, як у величній античній трагедії». Роман перекладено багатьма мовами, зокрема німецькою, англійською, французькою, італійською, польською."
Мені дуже сподобалась композиція твору: роман складається з трьох самостійних частин і вибудований у зворотному порядку. Завдяки цьому ми поступово розуміємо, чому все склалося саме так.
Тут і про трагедію конкретної людини, Дарусі 😭
"А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити. Слова можуть робити шкоду."
"Люди не розуміють, що Даруся рятує себе, як може. Коли водою, коли землею, коли травами."
"Ви думаєте, що я не сповна розуму, а я лиш не сповна щастя."
І про життя села в ті роки. І про окупацію — угорську, німецьку, радянську — та її наслідки для простих людей. На жаль, мало кого здивує, наскільки жорстоко поводилися комуністи на українських землях, але важливо це пам’ятати й переосмислювати.
"Ні—ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти…"
"...сьогодні надійшли такі часи, що колісниця їде — і людини не бачить. Переїде — і не спам'ятаєшся, що вже ні тебе нема, ні совісти твої, ні чести. Чоловік один, а колісниця кождого разу друга."
Особливо хочеться відзначити мову Марії Матіос — автентичну, колоритну, мелодійну 🎶
"У призахідних вересневих променях її маленька голівка з короною туго заплетеної коси схожа на друге сонечко, що сходить з-поміж запашних груш, якими всипаний весь ґанок, аж до підвіконь хати."
"Хтозна… може, у дримбі жінки і справді пізнавали себе: до часу байдужих і лінивих, аж поки не візьмеш їх у руки, а вже як візьмеш - то почуєш такі соковиті переливи і тонкі зойки, що зайдеться тобі серце і плачем, і співом одночасно, і не зрозумієш, де ніч, а де сонце, бо лише жіноче тіло так розкішно здригається від ласки, як тіло дримби від пальців…"
🔥Книга написана більше 20 років тому, але досі актуальна:
"Життя і війна тривали одночасно, водночас залежні і незалежні одне від одного."
Не дивно, що твір отримав стільки нагород. Як на мене, це справжній мастрід для кожного українця.
📕 І я дуже рада, що саме цю книгу ми читаємо в нашому книжковому клубі.
Офлайн-обговорення відбудеться в Ірпені 20 вересня о 11:00,
Онлайн-зустріч у Zoom — 22 вересня о 19:00.
Чатик з цікавостями вже працює 😸
Якщо хочете приєднатися — пишіть в приватні @liubovbo. Вартість участі зараз — 300 грн.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись