В цілому книга мені сподобалася, хоча періодами не дуже захоплювала.
🌃 Це історія життя жінки у великому місті — від бурхливої юності й до мудрої старості. Історія жінки, яка дорослішала, робила помилки, але жила своє життя, шукала себе, дружбу, любов, свободу. Вчилась бути чесною із собою та відповідати за власні вчинки.
"Це інтригуючий роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться. А ще — історія дуже незвичайного кохання, на яке наклала свою тінь війна, та справжньої дружби, яку нелегко знайти, зрозуміти та оцінити, особливо в такому непростому і мінливому місті, як Нью-Йорк.
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною."
Для мене цікавішою виявилася друга частина книги — коли героїня стає зрілою жінкою, рефлексує, аналізує власне життя. Роман написаний у формі листа, і майже до кінця ми не знаємо, кому він адресований. Це додає інтриги.
«Вчися ставитися до життя простіше, пташко. Світ постійно змінюється. Вчися давати собі з цим раду. Хтось щось тобі обіцяє, а потім порушує свою обіцянку. Спочатку всі говорять про спектакль, а потім його згортають. Шлюб здається міцним, а потім люди розлучаються. Нема-нема війни, а потім є. Якщо всім перейматися, станеш дурною і нещасною — що в цьому доброго?»
"Хай там як, а в житті кожної жінки настає час, коли їй просто набридає безкінечно соромитися. І тоді вона вільна стати тією, якою насправді є."
"Щоб отак миттєво в когось закохатися, треба, звісно ж, зовсім не знати людини. Секрет у тому, щоб виокремити в ній якусь захопливу рису, а тоді щосили метнути в неї своє серце, повіривши в те,що її вистачить як основи для тривалого почуття."
Книга показує нам Америку 40-60 років — театральний та богемний Нью-Йорк, а також життя під час Другої світової та після неї. Друге, на жаль, мені ближче 😕
"Я плакала за своїм братом і за всіма хлопцями, яким не судились повернутися додому. Плакала за всіма дівчатами, які втратили своїх коханих і свою юність. Плакала, бо ми стільки років пожертвували цій пекельній, нескінченній війні. Плакала, бо була добіса втомлена."
"До останньої пари панчіх ставились так дбайливо, наче ті були передчасно народженими немовлятами."
"Просто я стільки чекала, коли нарешті подорослішаю, а тепер виявилось, що нема раді чого дорослішати... Одна тільки війна, війна, війна і робота, робота, робота."
Це моя друга книга Ґілберт — і знову авторка змогла здивувати. Коли здається, що вже все зрозумів про роман, він несподівано стає глибшим. Росте й дорослішає разом із героїнею.
"З певного віку ми всі ходимо цим світом у тілах, скроєних із таємниці, сорому, смутку, давніх незагоєних ран. Через усі ці страждання наші серця стають зболені і понівечені, та все ж ми так сяк тягнемо лямку далі."
👩💼 Якщо любите історії про сильних жінок — небанальні, із філософськими роздумами, соціальними акцентами, думаю, «Місто дівчат» вам сподобається.
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись