Щойно дочитала книгу — все-таки встигаю на сьогоднішній клуб з автором від litosvita 🥳
Вирішила одразу написати відгук, щоб на нього не вплинули враження інших учасників. Отже, сюжет:
"Артем Чех знову написав про війну — і знову не про ту. Тобто не про цю. Тому, з одного боку, «Song of the Open Road» можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку, пригодницько-історичну гру в Америку. Колишній кріпак з українського села у складі Російської імперії, опинившись в епіцентрі американської трагедії, врешті-решт стає втіленням американської мрії. Але, з другого — серйознішого — боку, відкритий шлях головного героя — цей шлях геть від Москви, шлях крізь війну до свободи, шлях від росіянина в пролозі до українця в епілозі. А ще з якогось боку, легко собі уявити знятий за мотивами цього роману ігровий фільм. Чорно-білий фільм про сповнену символічних значень подорож зі Сходу на Захід, до самого себе і свого вічного дому. І саундтрек: слова Волта Вітмена, музика Ніла Янга."
🐎 Пригодницький роман, вестерн – не зовсім мій жанр. Останнім часом нічого подібного не читала. Але пригадувалися пригоди Гекльберрі Фінна, мушкетери й подібне. Читати таку книгу українського автора було незвично, ідея дійсно цікава.
Про що для мене книга
Про війну – звісно, весь час мені спадали на думку паралелі з нашою війною. Історія сповнена болю, жорстокості, бруду, горя, безглуздих вбивств, постійного напруження. Від цього я трохи втомилася 😭
А ще ця книга про боротьбу, самовизначення, пошук свободи й щастя, любов до рідної землі.
«Куди ж далі? Кому принести чергову жертву, аби стати щасливим? Я втомився жити, я втомився бігти, я втомився ненавидіти, боятися і битися.»
«Все це скидалося на якесь марення, на безкінечну гонитву за привидами. Куди я йшов? Куди біг стільки часу, куди несли мене мусони і пасати, хто всі ці люди і чому вони поруч зі мною?»
«— Росія — не мій дім, запам'ятайся вже нарешті. Росія – потворна країна з дикими законами, бідним, малоосвіченим і жорстоким населенням. На поведінковому рівні вони недалеко відійшли від кочівників, для яких немає таких понять, як культура, цивілізація, гуманність.»
Звісно, в книзі є й любовна лінія. Мені сподобалось, як автор описував почуття Гната до Хайке та й саму Хайке:
«Вона була прекрасною у своїй безпосередності, що межувала з дитинністю і душевною хворобою. Типова ідіотка. Безстрашна, смішна і непередбачувана у своїй навіженості. Чи знав я, що таке любов? Не певен. Але я не хотів відпускати її, не хотів залишати її, боявся втратити. Але так само боявся бути з нею»
«Що з тобою не так? Що ти взагалі таке? І чому поруч із тобою я маю стільки сили і безсилля одночасно? Чому ти така і чому саме така зводиш мене з розуму?»
«Природу Хайке за ці довгі півтора місяця знайомства я так і не збагнув. Іноді здавалося, що поруч розумна та шляхетна особа, яка здатна глибоко мислити і аналізувати природу речей і сутність природи, а іноді — що переді мною якесь слабоумне непорозуміння, яке вередує, скандалить і безпричинно ллє сльози»
Як мені читалося та чи варто читати вам
🖌 В автора є власний стиль — пише відверто, з гумором та іронією, ненормативною лексикою (помірно). Читалося мені по-різному: іноді швидко, іноді повільно — здавалося, що книга трохи затягнута. Як на мене, історію можна було б скоротити без втрати змісту.
Щодо фіналу — їх наче два, і обидва несподівані. Другий вибивається зі стилю книги. Можливо, сьогодні на клубі автор пояснить, чому так.
В мене вийшло 7 ⭐️ з 10. Чи раджу книгу? Якщо любите пригоди, цікавитесь історією Америки, питаннями пошуку ідентичності – вам має сподобатися.
Книготерапія 📗Підписатись