Літо закінчується, тобто, вже закінчилось. Серпень догорає — і завжди сумно усвідомлювати, ловити ці останні його миті хоча б для спогадів. І я свій спогад таки матиму.

Читав на заході дня прямо у потязі свою "літню" книгу — збірку есеїв Оксани Забужко Наша Європа, чи то пак Nаша Європа. Читав із перервами зі самого червня, тому й книжка "літня", яких мав цього літа кілька. Й ось — таки дочитав ув останній літній день. Книга, дорога мені, адже подарована минулоріч на день народження. Дуже мені хотілося її у себе мати, хоча всі ви знаєте мою любов до Оксаночки Стефанівни. Проте, коли вона саркастично вистьобувала Грицака (так, як тільки одна вона і вміє), то я аж відчув якусь духовну спорідненість 😇

І тепер, їдучи далеко й відносно надовго, беруся за іншу книгу, подаровану вже на цей день народження.

А над Рівним сходить пузатий тьмяно-помаранчевий місяць.