І, будь ласка, не треба відповідати мені, що я перекладаю вину з агресора на жертву. Спробуйте цей трюк на пішохідному переході, коли на вас пре обдовбаний синок депутата на лексусі: зупиніться і прямо в лоб автівці розкажіть, чому ви праві, а водій не правий. А якщо це не автівка і не п'яний водій, а пілот бомбардувальника з ракетою, який вже точно ХОЧЕ вбити вас? Будете стояти і розповідати, що ви праві, а пілот не правий? Чи спробуєте якось убезпечитися від загибелі? От-от. І щоб убезпечитися — не шкода ніяких жертв, аби вижити.

Тож щонайменше великі видавництва могли б стати в довшу чергу, але до тилових друкарень. Відповідно, випустити новинку не через місяць, а через квартал, але точно випустити, а не пустити за вітром. Та й чи справді комусь так треба черговий ромком, детектив чи срана мотиваційка, щоб гнатися вперед, аби лиш надрукувати щонайбільше книжок? Букшеф все одно видає купу лайна, перепрошую, звісно. Але тому це і є цинічним дописом.

Тож краще вже менше випускати книг, проте якісніших і вартісніших, пам'ятаючи, що люди ризикують життям заради їх друку. І це тупо: якійсь людині вмирати на складі поряд з черговим накладом якоїсь їбаної Переслідування Аделіни.

Можете відписуватися, проте я готовий підтримувати саме малі видавництва, які, балансуючи на межі можливого, видають по 1-3 чи максимум 5-10 книг у рік, не роблять піар-кампаній на своїх трагедіях, і точно не стали б жертвувати працівниками і готовими накладами, зберігаючи всі книги на купі десь під лінією фронту. Бо це економічна політика, яка називається п+п, тобто похуй + поїбать. Мовляв, Аделіну все одно розкуплять і гроши будуть.