The Wall Street Journal розповідає неймовірну історію Лева Ступникова — молодого російського лейтенанта-зв’язківця, який став таємним інформатором української розвідки, а потім перейшов на бік України. Завдяки розвідданим і координатам, які він передавав, Україна ліквідувала понад 300 російських військових.

☝️ Історія тягне на кінематографічний сценарій. Матеріал занадто великий, але спробував максимально коротнути і вичавити найцікавіше.

...

Лейтенант Лев Ступников зупинив вантажівку десь на сході України лютневого ранку. За ним їхала колона високопоставлених офіцерів російської армії. Кілька днів російські піхотинці, медики й офіцери тренувалися, готуючись до наступу на Вугледар. Єдиним їхнім укриттям була смуга голих дерев.

Тоді Ступников підійшов до групи солдатів і зробив фото, тримаючи телефон біля грудей. Потім швидко набрав повідомлення: «Тут, мабуть, від 120 до 150 людей».

Ступников закінчив престижну військову академію в Санкт-Петербурзі, але потайки передавав інформацію українській розвідці. І у той день своєму контакту він передав координати поля.

У Ступникова були лічені миті, щоб вийти з-під удару. Він підійшов до водіїв, які курили біля машин, скорчившись і схопившись за живіт попросив вологих серветок і зник у сусідньому гайку, удаючи, що справляє нужду.

Наступний вибух збив його з ніг. Підвівшись, Ступников побачив десятки розкиданих понівечених тіл, а поранені стогнали в агонії.

Пізніше того дня він передав підтверджені дані: 68 убитих і 60 поранених. Серед загиблих було десятеро офіцерів, зокрема полковник Гусейн Мусаєв, командир 36-ї мотострілецької бригади. Це був один у низці ударів, які українці завдали за допомогою Ступникова – найрезультативнішого диверсанта у новітній військовій історії.

Рішення Ступникова виступити проти товаришів по службі визрівало роками через розчарування в російській армії. Але найбільше на цей крок його надихнула його рідна мати Тетяна, яка була ярою противницею Путіна.

Перед наступом на Вугледар Ступникова призначили начальником зв’язку батальйону. У лютому 2024 року, через три місяці служби Ступникова на фронті, Тетяна – його мама – написала Дмитру "Апостолу" – Карпенку. Карпенко виклав свої умови і запропонував графік взаємодії: в певний час вони виходитимуть на зв’язок, щоб обговорити наступну ціль і суму, яку вона принесе. Ступников погодився працювати і поставив лише одну власну умову – жодних грошей.

Ступников передавав радіочастоти, розташування військ і детальні бойові плани. Він вимикав камери, що стежили за територією, і підвищував напругу на акумуляторах пультів керування дронам, через що вони перегрівалися і виходили з ладу. Завдяки Ступникову українці знали, кого і куди відправляють і коли наступатимуть.

Українці вбили кількох офіцерів на великому зібранні бригади, про яке повідомив Ступников. Пізніше вони вдарили по підвалу готелю, де розміщувалися два штурмові підрозділи, вбивши 20 військових, серед яких був капітан. Інші його підказки привели до удару по командному пункту бригади під час наради.

Що успішнішими були його диверсії, то більше Ступников привертав увагу. Зрештою він залишився єдиним офіцером у батальйоні з тих, хто був там, коли він прибув в підрозділ. Усіх інших вбили, поранили або перевели на іншу ділянку.

Одного дня Ступников сидів на командному пункті в Микільському, коли його командир роздратовано сплеснув руками. Сили оборони щойно завдали по його силах вдалого удару.

💬 Таке відчуття, що в нас тут Штірліц, — сказав командир. Обвівши поглядом кімнату, командир зупинив його на Ступникову. Ступников спробував звести все на жарт і засміявся.

Одного вечора Ступников надіслав Карпенку скриншот Google Maps із новим штабом бригади в Микільському. Невдовзі його розбудив вибух. Він зрозумів, що випадково надіслав координати власного підвалу. Тоді він дивом вижив.

Через кілька тижнів Ступников отримав повідомлення від Карпенка: «Прийди на околицю Микільського в призначений час цього тижня. Зброю залиш»

Наближаючись до краю села, Ступников почув окрик з одного з будинків на вулиці, де був спостережний пост. Ступников сказав, що вийшов перевірити камери спостереження. Через кілька сотень метрів він обійшов загородження і зупинився біля лісосмуги. Потім почув дзижчання українського дрона, якого відправили його вести. Ступников успішно перетнув лінію фронту, і його зустріли українські військові.

На другий день його привезли до будівлі і завели до підвальної кімнати. Увійшов широкоплечий командир із чорною щетиною. Це був Денис Капустін — командир РДК. РДК бракувало фахівця зі зв’язку, і Капустін хотів узяти Ступникова. Через два дні після зустрічі він передав Капустіну — він у ділі.