За кожної вільної можливості, коли я жив в червоній зоні, бродив пішки до місця, звідки можна побачити неозброєним оком Олешки. Чомусь не міг відірвати очей від місця, яке окуповано, бо ж знаходячись в Херсоні це вводило мене в ступор. Настільки недалеко я був.

На сьогодні вже ймовірно більше місяця зʼявляються все нові й нові пости щодо голоду в Олешках, та думаю мені теж можна вставити кілька своїх слів, засновуючись на особистих спостереженнях й записах по цій темі.

Відповідаючи одразу на найголовніше питання щодо інформаційної компанії (для чого все це робиться): точно відповісти не можу, в кожного своє бачення. Хтось вірить, що міжнародні організації допоможуть з зеленим коридором, хтось просто намагається звернути на себе увагу, однак можу точно висловитися, що деякі панікерські настрої тут не до місця. Як ото припустимо, що «якщо організують зелений коридор, Херсон страждатиме ще сильніше бо возитимуть боєкомплекти». Ну, це і так відбувається вночі й поганої видимості. По обстрілам по місту все лишатиметься що так що так стабільно погано.

Чому люди лишалися там так довго? Ось це питання ймовірно для мене і є найбільш головним. Бо ж особисто я, пишучи про Олешки, хотів би вочевидь зачепити питання загальних ініціатив по допомозі ВПО, які з далекого 2022 року в багатому потребуються, але натомість майже нічого не отримують. Ні міжнародні організації, ні держава вже роками не спроможна запропонувати гарні ініціативи. Точніше, вони існують, однак зачасту на папері та в дуже малій кількості.

Водночас, n-кількість людей, які таки виїжджали з Олешок чи інших міст з окупації роками, також поверталися назад. Це теж мало вплив на тих, хто початково не виїхав, і цей страх бути безхатьком в іншому регіоні без знайомих, замерзнувши зрештою взимку має місце. Через подібні причини в багатому думаю люди обирали лишатися на місці, навіть в Олешках. Навіть з дітьми. Бо серед своїх людей тобі набагато більше віри в майбутнє.

Тож ким би ви не були, не засуджуйте тих, хто пішов на радикальний крок лишитися чи повернутися. Звісно, серед тих людей знайдуться ті, в кого є «психічні проблеми», однак яка б людина не трапилась один раз, не рівняйте всіх по ній. Та говорячи про Олешки задумайтесь, куди б могли насправді податися ці люди за зеленого коридору. Бо ж це звісно добре, що катастрофу висвічують, однак якщо за неї нічого не мінятимуть в іціативах по допомозі цим самим людям (це стосується вочевидь не тільки людей з Олешок, а й інших, хто знаходиться в країні на межі смерті в ЗБД) — все це лишиться пустим звуком, де весь розголос слугуватиме виключно нашому его.