Схоже в мене пішов прям період любові до коміксів та графічних книг. Спочатку «Персеполіс», а тепер «Про тиранію» Снайдера.
До графічної версії книги Снайдера доклала руку Нора Круґ, і я було хотів дізнатися побільше про її іншу графічну роботу (особисту), як виявилося що вона має критично дивні погляди на Україну. Або якщо точніше то потакає пропаганді рф. Зрозуміло, чому її книги перестали пускати в тираж.
Щодо самої книги Снайдера, то там він розбирає 20 уроків ХХ століття, пояснюючи, які практики допомагають народу не опинитися під тиранією. Достатньо гарна праця. І так, хоч він і орієнтується здебільшого на досвід США (й особливо шизу трампа since 2020), звідки він родом, однак це аж-ніяк йому не заважає бути актуальним для Європи й України. Зрештою, він не в останню чергу згадує в роботі і рф, підкреслюючи її історію з поточною тиранією.
Більшість речей які він згадує є цілком зрозумілими й вочевидь не чимось новим, однак, як то кажуть, іноді деякі речі треба повторювати з разу в раз, щоб вони устаканились в голові та могли переосмислюватись. Бо ж не завжди задумуєшся про них, хоч і маєш з тим справу. Очікувано, в Снайдера були і трохи дивні спрощення в цій книзі (як-от моменти про бачення оплати труда), однак їх меншість. Водночас, мова є дуже простою і класною, чим і захоплює (особливо) графічна адаптація. Такий формат підходить для всіх, і вочевидь мені здається дуже сподобався би дітям. Легкий варіант донесення складних тем.
Одними з улюблених же тейків в його роботі є ті, які згадують поширення поглядів на світ, в якому історія не дуже й то потрібна, бо вона «циклічна» (вся історія повторюється з разу в раз), «неминуча» (не має сенсу пробувати щось змінювати в світі, якщо воно і так станеться [як-от нескінченний ШІ]) та «вічна» (прийняття капіталізму як кінцевої точки життя).
Якщо ніхто з нас не готовий загинути за свободу, усі ми загинемо під тиранією.
Прийняття політики неминучості — добровільна інтелектуальна кома.
Характерний для політики вічності настрій — туга за певними митями (насправді вигаданими) минулих епох, які були катастрофічними.
Якщо політика неминучості нагадує кому, політика вічності схожа на гіпноз: ми вдивляємося у вир циклічного міфу, поки не впадаємо в транс — а тоді за чужим наказом робимо щось жахливе.
Обидві ці точки зору — неминучості й вічності — є антиісторичними. Єдине, що стоїть між ними, — це сама історія. Історія дозволяє нам бачити закономірності й робити судження. Вона окреслює структури, які уможливлюють пошук свободи. Вона розкриває перед нами моменти, кожен із яких є відмінним, але жоден не є унікальним. Зрозумівши одну мить, ми отримуємо шанс стати співтворцями іншої. Історія дозволяє нам бути відповідальними: не за все, але за певні речі.
Люди, які запевняють вас, що безпека можлива лише коштом свободи, зазвичай хочуть забрати у вас і безпеку, і свободу.
Життя є політичним — не тому, що світ цікавлять ваші почуття, а тому, що світ реагує на ваші вчинки.
Однозначно рекомендую до прочитання. Ця книга хоч і розбирає, знову ж таки, відомі теми, однак проста мова Снайдера дуже затягує та робить це вочевидь не зайвий раз.