Цієї страшної ночі загинув дядь Вова.

Саме так ми його називали. Працював охоронцем. Слідкував за територією де розміщений офіс каналу Ісландія.

Мимо дядь Вови муха не пролітала. Він знав все.
Він годував котів які десь прибилися і в яких кожного разу народжувались малята.
Він відправляв на схід кожен пікап з нами.
Зустрічав військових.
Все запитував навіть якщо це була не його справа, але і за це ми любили дядь Вову також.

Вчора його бачив, сидів на лавці на голому торсі і казав:
Щось ти Саня, цього разу не залітаєш. а спокійно заїїхав. А ще казав - знову моя зміна, знову значить будуть хуярити.

В нього родичі на війні, хтось навіть пропав безвісті. Він періодично підходив до мене і казав - віправ ще посилку моїм племінникам, їх адреси були старанно записані на листочку.

Я пишу цей пост і мене заливає сльозами. Загинув українець, який чесно робив свою роботу і любив її.
Але і цій людині хочеться віддати найвищу шану і найбільші нагороди. Бо в останні дні свого життя як вже розповіли сьогодні він врятував людину. Разом з ним переховувався від обстрілів ще один хлопець. Дядь Вова відкривав маталеві ворота щоб випустити хлопця який побіг і це його врятувало. Дядь Вова не врятувався.

Офісне приміщення розбите. Побита машина на яку ще не закрився збір, яку планували відправляти на Запоріжжя.
Не ясно як це відновлювати, але це ніщо порівняно з людським життям.

Хотілося б знову приїхати на офіс і почути:
- Йобані підараси, так хуярило, що мене аж відкинуло, але все добре, ми цілі, тільки кіцьки десь нема.

Світла пам'ять, світлій людині!