​Аарон Соркін викинув із біографії Стіва Джобса майже все життя. Лишилися три коридори за кілька хвилин до виходу на сцену.

Ось що зазвичай робить біографічне кіно: дитинство, перший успіх, злет, падіння, підсумок. Аарон Соркін викинув усе це й лишив три коридори.

Фільм «Стів Джобс» складається з трьох відрізків реального часу за лаштунками, за кілька хвилин до виходу на сцену. Перший — презентація Macintosh у 1984-му. Другий — NeXT у 1988-му. Третій — iMac у 1998-му. Публіка вже в залі, техніка барахлить, люди навколо чогось хочуть, а часу до виходу лишається дедалі менше.

Що Соркін викинув

«Я не хотів робити байопік… не хотів проходитися по всіх найбільших хітах», — розказує автор сценарію Аарон Соркін.

Замість хронології він обрав інший спосіб розповісти історію: «Я люблю те, що відбувається за лаштунками, у цьому випадку буквально за лаштунками. Я виділив п'ять-шість конфліктів у житті Стіва й зробив так, щоб вони розігрувалися в цих закулісних сценах — у місцях, де вони не відбувалися».

Це взагалі дуже важлива штука. Коли знімають байопік завжди знаходяться люди, які починають кричати, що в житті було не так. Камон! Це не документальне кіно, а художня історія, тут реальність береться за основу, а деталі можуть бути вигаданими.

Тричі в одну річку

Звичайна біографія рухається від події до події: сталося А, потім Б, потім В. Соркін натомість тричі повертає героя в ту саму ситуацію. Повторюється передстартовий тиск, змінюються тільки рік, контекст і ціна старих суперечностей.

Через це глядач порівнює не продукти, а версії однієї людини: чи навчився він чути інших, що сталося з його ставленням до доньки, чи й далі публічний образ важить для нього більше за приватну розмову?

Ліза повертається серед розмов про технології не випадково. Соркін казав, що складність стосунків Джобса з донькою спершу заважала йому писати героя, а потім стала драматичним двигуном усієї історії. Перед нами людина, яка здатна відрепетирувати грандіозний вихід на сцену й не здатна відповісти на просте питання близькій людині.

І ще годинник. Зворотний відлік — улюблений інструмент Соркіна, і тут він вбудований у саму конструкцію: до виходу на сцену лишаються хвилини, тому особисту суперечку не можна ні перенести, ні продовжити пізніше.

Форма, яку можна побачити

Режисер стрічки Денні Бойл дотиснув цю конструкцію зображенням: кожен акт знятий на свій носій.

1984-й — шістнадцятиміліметрова плівка, зерниста й груба. Бойл пояснював це так: «Відчувалося, що це ранні дні, і він дуже сильно вважав себе піратомі бунтівником».

1988-й — тридцять п'ять міліметрів, класична кіноплівка: акт відбувається в оперному театрі, і плівка вбирає цю майже сновидну красу.

1998-й — цифра. Повернення, тріумф і, за словами Бойла, «брутальний HD».

Епоху й статус героя видно ще до того, як хтось розтулив рота. Просте, але класне рішення, яке, на перший погляд, працює непомітно.

Як це знімали

Виробництво теж пішло за формою. Актор Майкл Стулбарґ розповідав, що кожен акт спершу репетирували два тижні, потім два тижні знімали — і так три рази поспіль. «Коли ми були готові знімати, ми були справді готові», — каже актор.

Тобто фільм більше нагадував театр, ніж кіно: довгі сцени проживали цілком, а не збирали з дрібних біографічних епізодів.

Фінал

Три презентації не замінюють біографію. Вони роблять інше: тричі приводять Джобса в коридор, де до виходу лишаються хвилини, техніка не працює, а люди навколо хочуть від нього відповідей. Глядач бачить його не на сцені, а за крок до неї.

📝Придбати ґайд «Сторітелери»

🎬Підпишись на game of stories