​Найсильніший епізод «Останніх з нас» — той, якого немає в грі

Після двох епізодів про Джоела, Еллі й небезпечну дорогу серіал «Останні з нас» раптом майже прибирає головних героїв з кадру. Третій епізод переносить нас у порожнє містечко й показує двадцять років життя двох інших людей — Білла й Френка. Для серіалу про подорож це схоже на зупинку. Але саме тут він пояснює, навіщо ця подорож узагалі потрібна.

Білл спершу ідеально виживає (хоча чи можна використовувати тут слово ідеально, коли живеш в таких умовах?). Поки мешканців евакуюють, він ховається в підвалі, а потім перетворює покинуте місто на фортецю: паркани, пастки, генератори, запаси їжі. У нього є все, що зазвичай вважають перемогою в постапокаліпсисі. Але чи є у нього причини жити далі?

І тут в одну з його пасток падає інший чоловік — Френк. В цей момент, серіал починає зовсім іншу історію.

Їхнє зближення тримається на простих побутових діях, які повторюються. Спершу Білл неохоче годує незнайомця: кролик з овочами й пляшка божоле. Після вечері сідає за піаніно й співає «Long, Long Time» Лінди Ронстадт — пісню про кохання, яке так і не справдилося. Вона й дала назву епізоду.

Потім вони сидять за тим самим столом уже як пара. Френк ремонтує місто, саджає квіти, наполягає на тому, що треба мати друзів. А в їхній останній день Білл готує того самого кролика й відкриває те саме вино, що й у день знайомства. Форма та сама — і саме тому видно, наскільки все змінилося всередині.

Так само працює сцена з полуницями. Френк нишком вимінює насіння — на одну з Біллових рушниць, за що той потім бурчить, — висаджує його й приводить Білла до грядки. І людина, яка роками міряла світ запасами й рівнем захисту, сміється від смаку, який уже й не сподівалася відчути.

І полуниця тут про цілком конкретну зміну: фортеця, яка роками давала лише безпеку, уперше дає щось, що приносить радість та щастя.

Серіал стискає два десятиліття великими часовими стрибками, але кожен стрибок прив'язаний до речей, які легко впізнати: стіл, будинок, сад, піаніно, стан тіла. Нам не розповідають, що Білл пом'якшав. Ми бачимо, як простір, який він будував проти людей, поступово заповнюється слідами іншої людини.

Коли Френк тяжко хворіє, конфлікт уже не в тому, чи вдасться відбитися від інфікованих. Білл мусить прийняти рішення, для якого в його системи виживання немає інструкції.

У грі Френк уже мертвий, а Білл просто допомагає Джоелу пройти наступний відрізок шляху. Серіалу не потрібен ґеймплей, тож Крейґ Мейзін запропонував Нілу Дракманну інший маршрут: зробити з функціонального союзника завершену історію кохання.

«Ми відходимо від гри й робимо цей гачок, але потім повертаємося до того, про що насправді ця історія», — пояснював Дракманн. І додавав: наскільки сильно можна відхилитися від гри, «має бути пропорційно тому, наскільки це добре». Судячи з усього, було дуже добре: Нік Офферман за роль Білла отримав «Еммі».

Після смерті Білла й Френка Джоел знаходить лист. Білл пише, що колись ненавидів світ, але помилявся: була одна людина, яку варто було врятувати. «Ось навіщо такі, як ми з тобою, тут. У нас є робота».

Білл думає про Френка, Джоел — про Тесс, а згодом дивиться на Еллі. Побічна історія стає аргументом, який штовхає головного героя рухатися вперед.

Навіть смерть пари подано так само. Камера не заходить до спальні й не робить з їхнього останнього вибору окрему драматичну сцену. Джоел читає лист, забирає вантажівку й їде далі з Еллі. Останній кадр — вікно їхньої спальні, і знову звучить «Long, Long Time».

Тому третій епізод не перериває сюжет «Останніх з нас». За одну годину він показує завершену версію того шляху, який Джоел лише починає. Виживати Білл вмів і до Френка. Жити він навчився вже з ним.

📝Придбати ґайд «Сторітелери»

🎬Підпишись на game of stories