— Так. Спокійно. Без паніки, Даринко. Якщо що, у мене є знайомий, дуже дорогий і надійний адвокат, він вас витягне. Сидіть там зі своїм знайомим і нічого не чіпайте. Особливо тіло! Я зараз розберуся з екскурсоводом, підніму тут усіх на вуха і змушу його відчинити ті чортові двері у склепі!

Зв'язок обірвався.

— Вона що, йде сюди з адвокатом? — пошепки запитав Тарнавський, дивлячись на мене круглими від жаху очима, коли я опустила телефон. Очевидно, що він чув деякі слова Катерини.

— Ні, вона просто йде сюди, щоб нас випустити, — пропищала я і повільно сповзла по саркофагу на підлогу. — Все, Тарнавський, це кінець. Моя кар'єра геніальної айтішниці закінчилася, так і не розпочавшись. Буду сидіти у в'язниці до кінця своїх днів.

Я закрила обличчя руками, намагаючись стримати сльози. Лаврін трошки потупцяв біля мене, важко зітхнув, а потім сів поруч на підлогу. Він раптом невпевнено доторкнувся до мого плеча, а потім притягнув до себе і обняв мене...

👇👇👇
https://booknet.ua/book/pomilka-404-kohannya-b458779