Етносказ

Immigration to America from Muslim-majority countries has fallen by 96% since 2024.

«Нехай пам’ять про них буде благословенням…»

«Боже, сповнений милосердя, даруй вічний спокій душам загиблих…»

Вчора у Бабиному Яру лунала молитва. За тих, чиї голоси назавжди замовкли тут 85 років тому.

Представники різних релігійних організацій і конфесій, духовні лідери юдейських громад, представники органів влади та громадськості разом вшанували пам’ять загиблих. Помолилися, запалили лампадки, поклали до «Менори» камінці — за єврейською традицією, як знак пам’яті та поваги до тих, кого вже немає поруч.

Докладніше: https://dess.gov.ua/nekhay-pam-iat-pro-nykh-bude-blahoslovenniam/

Вбивство Ірини Фаріон - це вистріл у скроню кожному українцеві … щоб ми замовчали, щоб ступили рота, щоб забули, хто ми, якого роду… щоб боялися…
Не так сталося. Чин великої українки став для багатьох дороговказом , путівником повернення до самих себе, до пробудження нашої національної самості…
Вірю в справедливість .
Зло має бути покараним.
Душею поряд з родиною Ірини Дмитрівни.

Автор: Олена Івановська

Народно-християнський пантеон

П'ятниця

Святу Параскеву (П’ятницю) згадують 10 листопада як покровительку жіноцтва, цілительку від тяжких душевних і тілесних недугів. Генетично свято пов’язане з культом божественної ткалі Мокоші. Про надзвичайне вшанування Параскеви в Україні свідчать документи Духовного регламенту (18 ст.) про звичай у Стародубському полку на день її пам’яті вводити до церкви під іменем П’ятниці жінку з розпущеним волоссям, поклоніння їй та принесення дарів. За пізнішими переказами з Поділля, коли Бог розподіляв свята, Параскева-П’ятниця випросила собі один день на тиждень, щоб дати жінкам відпочинок. Із поваги до Параски кожної п’ятниці жінки постують, не чешуть волосся, не печуть хліба, не прядуть, не сміються, щоби "в раю Богу груші збирати". Вірили, що вночі П’ятниця в образі жінки приходить до ткаль і може за неповагу до себе покарати смертю. До Параскеви-П’ятниці жінки зверталися з молитвою про легкі пологи. На Волині в ніч напередодні свята для Параски залишали на урочисто прибраному столі хліб, пісну юшку, горщик каші.

Кузьма і Дем'ян

14 листопада відзначали день пам’яті святих Косми і Даміана, покровителів ремесел, цехових патронів ковалів. За нар. уявленнями, Кузьма і Дем’ян скували перший плуг, впрягли в нього змія і проорали ним від Києва до моря Змієві вали. Вони навчили людей землеробству і садівництву, тому цього дня добре садити та пересаджувати дерева, висівати фруктові сіянці. Кузьма і Дем’ян є покровителями шлюбів, "кують весілля", тому на їх свято дівчата робили "курячу складку", готували різноманітні страви з курятини, які колись приносили в жертву божественним ковалям.

Юрій

Важливою датою весняного календаря є 6 травня — день святого Георгія (Юрія). Його шанують як покровителя тепла, рослинності, домашньої худоби та диких звірів. За свідченням В.Шухевича, ще на поч. 20 ст. гуцули вірили, що патрони зими св. Миколай і св. Дмитро передають св. Юрієві золоті ключі, щоби той відкрив землю і випустив росу. Юріївська роса, зібрана вдосвіта, вважається "помічною" від багатьох хвороб, передовсім очей. Збирають юріївську росу також відьми і знахарі, щоб за її допомогою відбирати у корів молоко.

На більшості території України з Юрієвого дня починається випас худоби. До схід сонця її виганяють свяченою вербою з обійстя, "щоб збила юріївську росу". На Житомирщині брали замотану в рушник хлібину і шептали замовляння до корови: "Юрію-Григорію, паси мою корову. Будь сонечком ясним, будь місяцем красним, ясними зорями принось хазяйці молока цебрами, сир возами, а масло, щоб не поїдали і Божу матір споминали". На Рівненщині, щоб уберегти від уроків, у воротах розкладали вогонь і переганяли через нього худобу, обсипали свяченим маком, адже відьма зможе підступити до корови, тільки визбиравши його весь. Для захисту корів від хвороб стелили під ноги коровам рушник, котили під них свячені яйця. Задля запобігання нападу вовків корова мала переступити через замкнений замок, ключ від якого вішали їй на шию, примовляючи: "Не замок закриваю, а вовчі зуби, щоб не рвав моєї корівки" (Київщина).

Пастухи, яких громада наймала на літо пасти череду, на Юрія постували, ходили до церкви, ставили святому свічу і читали молитву: "Ставлю я, Господи, скотинку на луки, вручаю Тобі, Господи, на руки. Святий Спас, щоб Ти мені скотинку спас. Пресвятий Ягорій! Сохрани овець од ябедників, од ябедниць і засунь їх, Господи, чугунною лавою!" Коли худоба ввечері на Юрія поверталася з поля, корів і овечок здоювали, щоб цілий рік давали стільки молока, скільки дали на Юрія. Задля забезпечення гарних надоїв плели вінки коровам, бичкам і вівцям, поливали водою пастухів (Бойківщина).

І сьогодні у гірських районах Карпат особливого значення надають ночі перед днем св. Юрія. Напередодні порядкують господу, закопують у землю під хатній поріг шматок заліза для захисту від ворожих людині сил. Увечері, з першою зіркою, розкладають вогнища на городах, на садибі, у воротах, перед загородами, де ночує худоба. Від відьом ставлять на воротах умаяну квітами віху. Опівночі з гір пускають підпалені на вогнищі колеса, що символізують сонце і мають сприяти пробудженню природи, остаточній перемозі "ярі", сонячного тепла над зимовою темрявою (Надвірнянщина). У Карпатах після Юрія починають переганяти худобу на полонину, супроводжуючи урочисту ходу звуками трембіт.

На Юрія господарі відвідували свою ниву, рихтували на ній святкову трапезу з кашею та яєчнею з цілими жовтками, що символізувала сонце і мала сприяти теплу. Рештки їжі як пожертву землі закопували на полі (Черкащина, Житомирщина).

Джерело

Чисто з начальством обговорюємо КРІ на наступний місяць

1. Айда-паці, люлю, маленьке дитятко,
Айда-паці, люлю, маленьке дитятко.
Чужім дітьом дулі, а тубі колачі,
А тубі колачі, шоб ти спала дньом-вночі.
А-а, а-а, айда-паці, люлю, маленьке дитятко!
Паці, люлю-люлю,
Пішов тато по цибулю,

Мама – по петрушки
Закришити тубі юшку,
Айда-паці, люлю-люлю.
Айда-паці, люлю, маленька дитина.

2. Люлі, люлі,
Пішов дід по цибулю.
Пішла баба по петрушку
Закришити дітям юшку.

Пішов дід на обід,
Баба на хрестини.
Прийшов дід биз чобіт,
Баба биз хустини.

#народна_творчість

Українське козацтво та Русь в документі XVII століття

SWIAT WE WSZYSTKICH SWOICH CZĘSCIACH WIĘKSZYCH Y MNIEYSZYCH

Праця 1740-го року польского релігійного та державного діяча Владислава Олександра Любенського

Тим часом надійшов сейм, але його знову було зірвано через примусову елекцію. Українське козацтво, відпавши від Польщі та Москви, віддалося під протекцію турків, які, забравши [Юрія] Хмельницького з монастиря, інвестували його на Руське князівство через Чаушів, прийнявши Русь під Порту, а тим часом готували війну проти Польщі. Татари відступили від дружби з Польщею. Перемир'я з Москвою закінчувалося, а Річ Посполиту, збурену міжусобною війною, Бог скарав голодом і мором. І вже вдруге за цього короля Батьківщина не мала надії на порятунок.

[Ст.321]

🔍Джерело

#русь #україна #тексти #XVII

🔱𝙿𝚊𝚢𝚜 𝚍𝚎𝚜 𝚌𝚘𝚜𝚊𝚚𝚞𝚎𝚜🔱

*_29–30 вересня — дні пам’яті жертв Бабиного Яру*_

Два дні, які назавжди залишилися в історії України чорною сторінкою.
У ці дні в окупованому Києві, у Бабиному Яру, нацисти розпочали масові розстріли євреїв. Лише за перші дні було вбито понад 33 тисячі людей. Серед жертв були діти, жінки, літні люди — цілі родини, чиє життя обірвалося лише через їхнє походження.
Бабин Яр став символом Голокосту та нацистських злочинів на території України. Але за кожною цифрою — людське життя, чиєсь дитинство, родина, мрії, нездійснене майбутнє.
Ми згадуємо їх не лише як жертв страшної трагедії.
Ми згадуємо їх як людей.
*Пам'ять потрібна не для того, щоб жити минулим. Вона потрібна, щоб розуміти, до чого можуть призвести ненависть, байдужість, дискримінація та мовчання.*
Сьогодні ми схиляємо голови перед невинними жертвами Голокосту.
Перед тими, чиї імена відомі, і перед тими, чиї імена назавжди залишилися невідомими.

🤝30 вересня 1990 року на площі біля Республіканського стадіону в Києві відбувся 300-тисячний мітинг українців проти нового Союзного договору з росією. Ініціатором заходу виступив Народний рух України.

Перед тим відозву до народу із закликом взяти участь у мітингу опублікувала парламентська опозиція – Народна Рада, очолювана Ігорем Юхновським. Президія Київської міської ради санкціонувала акцію, але комуністи намагалися чинити перешкоди. Влаштували аграрний ярмарок на майдані, де мав проходити мітинг - захід довелося проводити неподалік.

Дійство розпочалося о 15:00. Люди несли синьо-жовті та червоно-чорні прапори. Зі сцени виступили голова УРП Левко Лук'яненко, поет Дмитро Павличко, політики Сергій Жижко, Іван Заєць та інші. Усі заперечували можливість підписання нового договору і порівнювали його з угодою 1922 року - утворенням СРСР. Їхні виступи люди підтримували плакатами "Ні - новому Союзному договору!".

Серед іншого звучали вимоги виходу України з Совєцького Союзу, розпуску комуністичної партії і націоналізації її майна, відставки голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука та уряду Віталія Масола, надання Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акту, створення власних збройних сил і повернення українських солдатів в Україну.

За 2 години виступів демонстранти рушили Хрещатиком, потім до пам'ятника лєніну, біля якого поклали вінок із колючого дроту.

Всеукраїнська акція закінчилась о 19:00. Її підтримали в Коростені, Івано-Франківську, Донецьку та інших містах.

🌐 Історія України🔱
✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

#ukr_rus_mus
#ukr_language

Дід Гарбуз про Гетьманщину, Донбас, москалів та українську мову, 1862р.

102-річний Данило Герасимович Гарбуз (1760-1862) зі Слов'янська розказує про козацький Донбас, Гетьманщину, москалів, українську мову та інше.

"Ото до Багмута, та до Маронполя скрізь запорозька земля. <...> Москалів тоді й не було тут; і не побачиш було москаля, а все наші: руський народ, руський народ, а москаля тут не було. Се земля хахлацька, з-покон-віку, а не московська. Тут була Гатьманщина. Се наші землі були — а москаликів і не було. Тільки козаки та Запорозці. То було Запорозці було звуть нас Гатьманці, а ми їх Запорозцями. Як не було москалей, то лучче жили. Се ви і понавозили їх сюди. Та такі ж погані були ті москалі: волосся йому розкудовчане, пика не вмита, та такі неприбрані, та так і сідають обідати. Та й лопають же, Господи! <...> Над нашу мову й нема луччої. А піди — Рассії захопи — вже не той щот. І тобі правди не скажить, не тільки що! Он ходили ми в Вороніж. То де наш народ живеть, то гарно й говорять, а де москаль... ге! хоч покинь. Такі!".

Детальніше на сайті