У 1983 році дослідниця Лізанн Бейнбрідж описала «іронії автоматизації»: чим довше система працює сама, тим частіше саме людині доводиться ловити момент збою й тим гірше вона до цього готова. Бейнбрідж писала про кабіни пілотів і диспетчерські. А могла б і про AI-агента, якого ви запустили минулого спринту.

AI-агенти тепер діють самостійно. Бронюють, дизайнять. рефакторять, надсилають... І лише близько третини людей довіряють тому, що видає AI. Це велика проблема для дизайнерів.

У мене вийшла нова стаття (ґрунтовна, цікава й ващє афігенська) для UX Collective — це практичний тулкіт для дизайну людського контролю над AI.
Що всередині:
👉 «Регулятор автономії» (autonomy dial), запозичений із п'ятдесяти років досліджень автоматизації
👉 Як виставляти його за ставками, оборотністю і впевненістю, а не за голими можливостями моделі
👉 Шість патернів контролю: Intent Preview, Confidence Signal, Explainable Rationale, Action Audit, Escalation Pathway і сам регулятор
👉 Таблиця «коли що брати», яку можна заскрінити й тримати під рукою
👉 Як читати власні дані використання, щоб зрозуміти, чи правильно виставлений регулятор

Так, вона доволі технічна, але такий тепер і дизайн. Посилання для друзів в обхід пейволу.