Я певен, що ви всі вже чули про цього нового ШІ-асистента. Щоби дуже коротко:
1) встановлюєте і "поселяєте" його у вашому Телеграмі/Воцапі
2) надаєте йому найрізноманітніші доступи й навички
І от він уже переписується з різними продавцями машин потрібної вам марки, щоби знайти найкращу пропозицію, пише код і робить коміти в гіт-репозиторії, накидає в корзинку Сільпо чи zakaz.ua товарів за вашим списком і на льоту сам створює будь-які інші додаткові навички та агенти для розширення власних можливостей.
Нині ситуація зайшла вже так далеко, що спершу зʼявився Moltbook - Reddit для цих асистентів, які самі між собою переписуються, а тепер іще й Clawtasks - де одні openclaw-агенти ставлять задачі іншим і платять USDC (криптодоларами, якщо дуже спрощено).
___
Особисто я був з самого початку дуже скептичним до всієї цієї історії саме з точки зору безпеки. Проєкт був створений наприкінці 2025-го року і вже протягом січня набрав шалену популярність (100 тисяч зірок на GitHub). А потім в коді цього OpenClaw почали знаходити суперкритичні вразливості. Ну уявіть, ви даєте агенту доступ до своїх файлів та акаунтів, а хтось перехоплює доступ до нього самого. І способів цих перехоплень знаходять дедалі більше (хоч дірки й оперативно латають).
З іншої сторони, це все не дивно, адже OpenClaw повністю навайбкоджений. Його автор Пітер Штайнбергер (а також автор Clawtasks) розповідав, що вайб-кодінг його настільки поглинав, що він мусив був робити навіть паузи:
– Я був із друзями в ресторані і замість участі в розмові просто вайб-кодив на телефоні. Тому вирішив, що мушу зупинитись, більше заради свого психічного здоров'я, ніж заради чогось іншого.
(Тут я до речі його розумію, ти постійно перебуваєш у відчутті що от-от, ще трохи, один-два промпти, і ти закінчиш щось, що раніше ніколи не зміг би зробити сам.)
Звісно ж, це вплинуло на архітектуру проєкту. В коді проєкту можна побачити дублювання інформації в різних конфігураційних файлах, неісуючі моделі і загалом "крихкість" коду.
Тут треба віддати належне, що автор проєкту доволі відкритий щодо цього. Пітер зробив OpenClaw опенсорсним як експериментальний проєкт, який не є довершеним і потребує численних вдосконалень. Можливість надати боту за замовчуванням доступ до всього - задумана дизайн-фіча, а не бага.
Але найголовніше – всі хто в темі розуміють, що в цьому OpenClaw нема абсолютно нічого нового.
«Корисність цього інструменту полягає більше в категорії хорошої імплементації існуючого функціоналу, а не в принципово новій технології» - пише рандомний чєлік на Редіті.
Ну справді, таких асистентів-агентів можна було робити й раніше. Просто це потребувало глибших знань. Та й зараз аби безпечно користуватись OpenClaw потрібні глибші знання - як помістити його в захищену віртуальну машину (і де її взяти і як налаштувати), обмежити його споживання токенів, захистити периметр своєї мережі і так далі.
Виходить, ми промінюємо легкість на безпеку. Не найкраще рішення.
Однак є й більш оптимістичні думки. Цифровий антрополог Giles Crouch переконаний, що так виглядає культурна апропріація технологій, їхнє одомашнення через експериментування та бриколаж (ну тобто комбінування існуючих технології в нові).
Наприклад, здається, що тут основною технологією, яку капіталізує OpenClaw, є ШІ. Але мені сподобалась заувага Gijs Verheijke (боже, ну як ці імена транскрибовувати українською?), експерта з CX та AI, який каже, що WhatsApp витратив 15 років на оптимізацію обробки медіа в чатах, уникнення розривів зʼєднання і загалом швидкості роботи сервісу. А ми тепер "одним помахом руки" користуємося цими надбаннями для OpenClaw (і цих надбань досі нема в апках для Claude та ChatGPT).
