Коротше так виглядає, що головна проблема ШІ в дизайні - це те, що він не шарить в емпатію.

Памʼятаєте історію, коли в США поміряли розміри 4 000 пілотів, і зробили середній профіль, аби під нього побудувати макимально зручну кабіну літака? А потім виявилося, що жодної людини з такими параметрами не існує, і врешті розробили кабіну, де все по максимуму регулюється.

За замовчуванням ШІ робить те саме - генерує дизайни для "статистично найімовірніших персон", а не для живих людей.

Ну окей, це півбіди.

Далі, PwC опитало 4500 гендирів з 95 країн. 56% кажуть, що ШІ поки не генерує прибуток, ще 22% каже, що ШІ взагалі збільшує витрати.

Дослідники пояснюють це FOMO (гендири і FOMO?!), але імхо справа не в тому. Коли прилітає нова невідома (з точки зору генерації прибутку) технологія, ми що робимо спершу? Ми точково експериментуємо, йдучи наосліп.

А з ШІ в дизайні якраз така штука, що уже найперший експеримент має бути якісним, аби оцінити справжні можливості технології. Щоби не вийшла кабіна для неіснуючого пілота, потрібно вшивати human-centered design практики уже на етапі промптів та вибору інструментів і на рівні дизайн-відділу, якщо не всієї продуктової команди (бо тут же зачіпається і UX-райтинг, і ведення документації, і "що тільки не").

А отут більш точкові дослідження якраз показують, що у 80% компаній таких практик нема. Ну, воно й не дивно потім, що без них ШІ якось не монетизується.