Туди, де я належу

Місто мені не підходить. Місто уособлює усе, що мені не подобається в цьому світі. Місто ніколи не спить, метушливе, самотнє і не має коріння. У місті ми пакуємо себе у бетонні блоки просто для того, щоб стати ще далі одне від одного.

Тут, у місті, ми не маємо історії — тож ми не знаємо, як жити тут належним чином. Ми блукаємо, загублені між цих запилених вулиць, заповнюючи пустку всередині споживацтвом. Або речовинами.

Субутекс (популярний замінник героїну в так званій "фінляндії") — як прекрасний весняний гай, що пестить самотнього містянина, що повільно муміфікується в своєму підвалі.

У лісі я вдома. Навіть попри те, що я мандрував один роками, я ніколи не був самотнім. Там я зрозумів, якою маленькою і незначною частиною світу я є. І це — справді добре.

Я думаю про ялинкові болота Тавастленду (Хяме) або безкраї пагорби і гори Мянми, що сягають горизонту, — до цих місць я належу. Це місця, за які я хочу боротись.

Я думаю про велике зимове вогнище, гарне багаття посеред літа або просто затишний камін біля моєї прохуденої дерев'яної стіни, — це те, що я хочу розділити з коханням мого життя.

Природа — частина нас, і ми — частина природи.

Ми походимо від природи. Це наш дім. І наш дім потрібно захистити.

Природа — це життя.

Природа або смерть! 🏴‍☠️

— Mustahalla