Cymru am byth: повстання Овайна Гліндура(1400-1415 рр.). Перші успіхи [1/2]

Отже, маємо 1400 рік. Овайн Гліндур програє свою боротьбу з Реджинальдом Ґреєм у правовому полі, королівська влада не поспішає ставати на його бік, а сам Ґрей, користуючись своїм становищем та зв'язками при дворі, фактично демонструє валлійському аристократу, де його місце.

І тоді Гліндур вирішує, що якщо англійський закон не працює на нього, а значить – можна спробувати інші аргументи.
У вересні 1400 року Овайн разом зі своїми прихильниками піднімає повстання. Перші удари припадають саме на володіння англійських лордів у північно-східному та центральному Уельсі. Повстанці починають захоплювати замки й маєтності, спалювати майно противників, нападати на англійські поселення та перебивати комунікації.

До Гліндура починають приєднуватися валлійські аристократи, представники місцевої знаті та просте населення. Для одних це можливість повернути втрачені землі та привілеї, для інших – шанс позбутися англійської адміністрації, а для третіх – просто чудова можливість нарешті поквитатися з сусідом-англійцем за всі старі образи, накопичені поколіннями.

Англійська влада спочатку не сприймає ситуацію як щось особливо небезпечне. Лондон має куди серйозніші проблеми: Генріх IV лише нещодавно захопив трон, його владу оскаржують прихильники поваленого Річарда II, а на горизонті вже маячать проблеми з Шотландією та французами.

Тому перша реакція корони – не масштабна каральна експедиція, а спроба швидко придушити заколот силами місцевих лордів.

І тут англійці дещо прорахувалися. Гліндур чудово розумів, що відкрито зіткнутися з великою англійською армією йому поки що не під силу. Тому перші місяці повстання валлійці використовують те, що їхні предки практикували століттями: знання місцевості, швидкі рейди, засідки та удари по слабких місцях противника.

Поступово повстання охоплює дедалі більшу територію. Англійські замки та маєтки стають цілями нападів, а королівські чиновники дедалі частіше втрачають контроль над сільською місцевістю.

Гліндур перестає бути просто бунтівним аристократом, а вже помалу перетворюється символом опору – мало не міфічним Пендрагоном, що нарешті повернувся з Авалону і готовий повернути Британію її законним власникам.

І саме це найбільше лякає англійську корону. Бо придушити одного феодала можна військом. Значно складніше придушити ідею.
У 1401 році Генріх IV нарешті вирішує показати валлійцям, хто тут король, і особисто очолює каральний похід. Щоправда, Уельс має одну дуже неприємну для англійського короля властивість: він чудово підходить для того, щоб величезна королівська армія почувалася величезною лише доти, доки не почне шукати противника.

Спочатку повстанці трохи лажали – Гліндур програв дві перші битви у Північному Уельсі при Мавдві та Кадер-Ідрісом, що змусило його змінили локацію. А тим часом у Кармантені – все тому ж Північному Уельсі нарешті зібралась англійська армія Генріха, яка рушила по душу Гліндура та його бунтівної братії.

Англійські війська складалися з англо-фламандських поселенців із Західного Уельсу. Землі поселенців раніше були розграбовані Гліндуром, тому війська зібралися, щоб протистояти Гліндуру в його фортеці в Середньому Уельсі. Поселенців підкріпили великі сили англійських солдатів та фламандських найманців.

#Британія #Кельти #Середні_віки
#Macsen