‍Кілька тижнів тому я вирішив опанувати нову (для мене) мову програмування — Prolog. Чому так сталося і чи було це варто робити?

Майже з самого початку розробки Omnigres мені хотілось зробити щось корисне для розповсюдження розширень (extensions) для Postgres. Чому? Система управління розширеннями в постгресі досить обмежена: вона дає можливість знайти SQL файли для інсталяції або апгрейду/даунгрейду і робить заміну певних строк у цих файлах (типу власника, схеми чи шляху до .so-файлу). Але все, що стосується зборки та розповсюдження, – біда. Розбирайтесь самі. Найвідоміша система pgxn по суті є каталогом і мйже всі моменти стосовно залежностей майже повністю залишаються проблемою користувача. Нещодавно анонсований database.dev займається тільки TLE (trusted language extensions). Також нещодавно анонсований Trunk є трохи кращим, але досить обмеженим: runtime залежності не вирішені, і все досить сильно повʼязане наразі з докером.

Все це мене не досить влаштовувало. Я хочу фантастичного D3X (Development, Debugging and Deployment Experience): щоб все працювало на компʼютерах розробників (так, навіть на macOS і без постгресу у докері), щоб можна було інсталювати розширення із залежностями з рідних пакетів тієї дістрібуції лінукса що у вас на сервері, щоб можна було вказати залежності між розширеннями, пакетами, постгресом та ін.

Отже, я придбав цікавий домен (ще не анонсовано, але це postgres.pm) і вирішив зайнятись проблемою.

Було багато ідей як це зробити. Але всі вони були навколо того факту що якщо ми хочемо будувати розширення у невідомих обставинах, нам потрібно щось типу експертної системи. А також того, що потрібна якась проста нотація для опису пакетів. Спочатку я намагався зробити це на CLIPS, але воно працює найкраще коли всі факти відомі і треба з ними щось зробити. У нашому випадку, це не дуже практично бо для багато чого треба опитувати систему напряму. І опитати про все-все-все нереально. Отжеж, я дійшов до потреби у backward chaining, спробував його реалізувати у вигляді патча до CLIPS, але засів там надовго бо це було не дуже просто.

Тут я вирішив себе перебороти, і спробувати щось типу Prolog’у. Бо я був в курсі, але ніколи не використовував. Тим паче що там є реалізації constraints що дуже корисно для штук типу пошуку сумісних версій. Та й синтаксис мене не дуже лякав, бо я багато років на Erlang писав.

Продовження у наступному пості.

P.S. Хто вгадає мій промпт для картинки?