🇷🇴 Румунія знову шукає прем’єра, а ключі залишаються у соціал-демократів

Після трьох невдалих спроб призначити на посаду прем’єр-міністра представників політичних партій Нікушор Дан змінив тактику. Його четвертим кандидатом став Лука Нікулеску — дипломат, колишній посол у Франції та нинішній координатор вступу Румунії до ОЕСР. Формально Нікулеску справді є незалежним кандидатом, однак політично його незалежність закінчується там, де починається парламентська арифметика.

Сам Нікулеску це фактично визнав у першому ж виступі, оскільки своїм головним завданням він назвав формування парламентської більшості для майбутнього уряду. І саме тут починається проблема, з якою не впоралися його попередники. Для затвердження кабінету необхідно зібрати щонайменше 233 голоси, а зробити це без участі соціал-демократів (PSD) надзвичайно складно.

Найлогічнішим сценарієм для Нікулеску виглядає спроба створити широкий проєвропейський уряд за участі представників PNL, PSD, USR та UDMR. Такий формат дозволив би перетворити формально незалежного прем’єра на компромісну фігуру між партіями. Проблема лише в тому, що для PSD компроміс навколо Нікулеску означає відмову від значно вигіднішого сценарію — отримати посаду прем’єра для власного представника.

Соціал-демократи цього особливо й не приховують. Сорін Гріндяну заявив, що PSD «надзвичайно розчарована» рішенням президента, адже після серії правоцентристських кандидатур очікувала отримати мандат на формування уряду як найбільша парламентська партія. Усередині PSD також побоюються, що участь у кабінеті Нікулеску змусить партію нести політичну відповідальність за уряд, який вона не очолює.

І саме тут голоси PSD перетворюються на головний переговорний ресурс партії.

Соціал-демократам необов’язково активно домагатися призначення Гріндяну. Вони можуть просто не дати Нікулеску необхідних голосів і дозволити політичній кризі розвиватися далі. Після кожної невдалої спроби вибір для президента стає дедалі вужчим: шукати п’ятого кандидата, домовлятися з PSD або рухатися в напрямку дострокових парламентських виборів.

І останній варіант парадоксально може грати на користь самих соціал-демократів у переговорах.

Причина — ультраправа AUR. Останні опитування протягом 2026 року показували партію приблизно на рівні 38–40% серед респондентів, які визначилися з партійною симпатією. Для порівняння, червневе опитування INSCOP давало PNL 20,3%, PSD — 17,5%, а USR — значно менше.

Тому перспектива дострокових виборів створює для проєвропейських PNL, USR та UDMR окремий ризик: нинішній парламентський баланс може суттєво змінитися. Для PSD це означає додатковий переговорний аргумент — соціал-демократи можуть позиціонувати свою участь як необхідну складову стабільної проєвропейської більшості.

У результаті четверта спроба Нікушора Дана може повернути його до тієї самої точки, з якої все починалося. Нікулеску прибирає суперечку про те, яка саме проєвропейська партія повинна отримати посаду прем’єра, але не змінює співвідношення сил у парламенті.

Тому головне питання найближчих 10 днів — не наскільки Лука Нікулеску справді «незалежний». Значно важливіше, яку ціну PSD запросить за свої голоси і чи погодяться соціал-демократи підтримати уряд, прем’єр-міністром якого буде не Сорін Гріндяну. Адже саме від цього значною мірою залежить, чи стане четверта кандидатура завершенням майже піврічної урядової кризи — чи лише ще одним її етапом.