Я задумалася суто філософськи: ідеального видавництва просто не існує. Чому я про це кажу? Бо регулярно розглядаю різні шляхи видання й спілкуюся з багатьма авторами.
Часто новачки бояться або не хочуть розповідати про внутрішню кухню — навіть коли їх щось категорично не влаштовує. Наприклад, обіцяли кольоровий зріз — не зробили; обіцяли тверду обкладинку — видали в м’якій; обіцяли софтач — зробили звичайний мат. І це ще найменше, що може статися, порівняно з неякісною редактурою, яка просто псує текст.
Здавалося б, попри це автори в більшості мовчать. Навіть коли закінчуються контракти, вони проковтують таке ставлення до себе й далі готові на все — аби тільки мати заповітний логотип видавництва та не вкладати власні кошти в друк.
Але знаєте, який інший бік цієї медалі? Це кінцевий споживач.
Читач або «схаває» цей продукт, або доколупається до автора, який взагалі не брав участі в додрукарській підготовці й ніяк не впливав на процес.
Я не кажу, що в самвидаві легше чи там не буває факапів. О, там теж вистачає своїх приколів із книжками! Однак той, хто видає книжки не перший рік, добре знає, яких помилок можна уникнути, і має куди менше посередників між собою та читачем під час створення готового продукту.
Нащо я це пишу? Мені категорично не подобається цей культ мовчання про косяки та установка, ніби авторам «не можна критикувати видавництва». Можна й треба! Така фігня була й до війни, і списувати все на наші реалії — це просто продовжувати ставити автора на саме дно цієї машини. Але ж саме автор створює те, що видавництва потім продають. І далеко не кожне з них нормально вкладається в процес, бо для багатьох це просто конвеєр.
Моя бабуся захотіла намальовану картину, а мене двічі просити не треба. Картинки по номерам моя слабкість. Обрали квіти разом, ну як разом я спитала, які вона любить і перечислила що є на сайті. Обрали ми півонії. Мені здається гарна має бути.
Я бабці пояснила що я не художник, а це просто розмальовка, якщо що. Її влаштувало.
Це було настільки банально, що аж невдобно. Мені вже соромно казати свою думку про цю збірку.
Я буквально 50 ст прочитала. Короче в чому проблема, в тому що оповідання про замок в Карпатах які мене вже заїбали як і Київ. Ну чесно місць в Україні більше немає? Сюжет теж банальний, приїжає якийсь граф Адріан, підкатує яйця до місцевої зірки,а потім та на сцені вмирає, і тепер вона привид, а він топає в той замок розбиратись з їх таємницями.
Це взагалі не то, що я б хотіла прочитати. Боже як це погано коли 3 з 4 оповідань на початку невдалі. Не, зрозуміло що багато вирішують смаки.
Після того рівня, який був в Кіберпанк хоч фантастика не моє, а тут фентезі і містика, але в плані концепції та рівня прози це дуже печально.
Класичний горор, Дар'ї Кононенко ставлю 5 з 5 за фінал. Цитую " По телевізору передавали, що в Москві( Я б написала на Москві) щось важливе горить і є жертви. Багато жертв."
Ну гарне ж оповідання. З нього потрібно було починати збірку. І бажано з цієї фрази.
Друге оповідання називається "Той хто пожирає" Назва класна. Але тематика Японії мені не дуже цікава. Все залежить від того, як її в творах подають. Тут авторка вирішила написати маленький детектив і задумка цікава, але ніхуя не понятно, яким боком цей твір опинився в збірці. По - перше цей твір не влазить в рамки оповідання, авторці не було де розгулятись, вона накидала досить важкий лор, по друге я не побачила концепції. Там коли був конкурс були певні умови, які мають бути твори, я не бачу ні зародок ні катакомби, нічого з переліченого. Що за наїбалово? Але оповідання не погане. Краще ніж перше.
Почала я читати « Шепіт забутих легенд» і шось перше оповідання прям взагалі не вдале.
Називається «Копитце» з плюсів, автор пише не погано. Але мені було не цікаве.
Оповідання про козаків, які шли до гори, і зависли в якомусь домі, де наче були татари, з ними там всяка містична срань відбувалась, але як потім виявилось то чуваку наснилось. Фу нахуй. Я за таке б банила, не те що в збірку брала, і тим паче ставити першим.
Чесно це настільки поганий фінал, що коли я укладала «Кривавими стежками» ніяких галюнів і він прокинувся це була умова участі в конкурсі. Для мене це табу і несмак.
Але подивимся що там інші оповідання, я розраховую на те що хоч мої друзі які є в цій збірці написали щось цікаве.
Вауууу☺️🍁 Це неймовірна збірка.. така чутлива, тепла і затишна.. кожне оповідання пронизане чимось особливим, і таким осіннім.. Історії геть різні, але такі щирі та близькі.. в сучасних реаліях, іменах та містах текст сприймається таким живим і справжнім.. мене глибоко вразили зображення осені, її описи, емоції та барви. Я відчула неймовірне тепло і затишок всередині, адже в кожному оповіданні була частинка душі автора. Це була така осіння подорож, різними історіями, душевними, фантастичними та реальними, спокійними та глибокими..🍁 Я отримала натхнення, навіть більше.. і тепло, що так потрібно в цю холодну осінь.. А книга ще й така гарна, просто насолода навіть тримати їх і руках!! 📚
Коли я побачила рекламу цієї книги я така подумала: «Клас, отримаю формулу успіху, яку всі захочуть прочитати, і буду рубати бабло». Але отримала набір баянистого баяну, кліше настільки клішоване, що аж невдобно.
Мовчу про те, що автор або реально тягнув прикол, додаючи до переліку жанрів романтичного фентезі такий термін, як «високе роментезі» (боже збав, щоб такий термін реально юзали). Романтезі не може ділитися на високе і низьке, бо це, сука, підвид фентезі з упором на романтичну лінію і ніяк інакше, іноді — романтична лінія з відвертою порнографією, а не оте все, що автор там курив, поки писав.
Хоча деякі речі були адекватні. Але в основному ржала там майже на кожній главі. Я мовчу про архетипи — не класичні, а за типом «принцеса», «воїн», «об'єкт симпатії», і ці ж принцеси й пірати у переліку видів магічних істот. І я соромлюсь спитати, яким боком піратів і принцес взагалі можна класифікувати як магічну істоту, якщо перше — це статус, а друге — це типу ремесло?
Пірати, по суті, це грабіжники на воді. І поруч із цим там вже дракони, перевертні й відьми (а відьми — це теж із натяком вид, бо це частіше люди, а відьма — це ремесло; хоча зроблю вигляд, що в деяких випадках це можливо не людина).
Але основний пласт книги — це тропи й упороті завдання за типом «напишіть за 15 хв, яка страшна таємниця у вашого мужика» чи «як секс впливає на здібності (чи навпаки — здібності на секс)». Тобто нам автор одразу каже: нащо ті прелюдії, магія треба тільки для того, щоб постільні сцени були зі спецефектами.
Я відмовляюсь вірити у світ, де книгу «Write a Romantasy» будуть сприймати як серйозний посібник, тому що вона — скарбниця для моєї рубрики антипорад!
Якщо змія в прямому сенсі, то питання що курив автор і хто її підкинув в церкву, вона нічого не розкаже, а вкусить за жопу може😂 І комусь отруту прийдеться з жопи висмоктувати😂😂😂😂😂
Якшо в смислі переносносному, то там інший контексті буде. Так не працює.
How can I read @booktokxic without a Telegram account?
TGViewer shows the public web preview Telegram publishes for Книжковий токсік (огляди книг, новини,та власна творчість): recent posts, photos, videos and the subscriber count, with no app, login or account.
How many subscribers does Книжковий токсік (огляди книг, новини,та власна творчість) have?
Книжковий токсік (огляди книг, новини,та власна творчість) (@booktokxic) has 1.05K subscribers on Telegram, refreshed roughly every 30 minutes.
Does Книжковий токсік (огляди книг, новини,та власна творчість) know I viewed it here?
No. Public channel previews carry no viewer identity, and TGViewer has no accounts or tracking of what you look up.
