Пригоди білорусів у Києві

Дим і туман, туман і дим.

Так би мовити, здуваємо пил із фоліанта "життя без світла".

З прекрасного. Сьогодні бродячий собака забіг у бомбосховище, вибрав собі пару сплячих людей, які пришлися йому до вподоби і вмостився їм під бочок. Ті прокинулися, перелякалися, спробували з'ясувати, чий собака.

Усе сховище дружно вголос вирішило, що собака тепер їхній. Після такої ночі вони просто зобов'язані одружитися, пардон, забрати його собі.

Щоправда, казки бувають тільки в казках. А в житті замість простого й інтуїтивно зрозумілого рішення – туман.

підтримати канал та його авторів

Учора я прочитала історію медичної сестри, яка на прифронтовій території обміняла у собаки відрізану стопу на палицю ковбаси, – і вперше подібне не викликало в мене жаху.

Узагалі я зрозуміла, чому цей нинішній Київ – із постійними «шахедами» та вибухами – здається мені таким смутно знайомим. Один в один – перші дні повномасштабної війни. Увечері після 21:00 – практично порожні дороги. Звісно, у 2022-му ще були «їжаки» та блокпости, але відчуття ті самі. Наприклад, що якщо надовго покинеш дім – можеш і не повернутися. Живим. Учора ми їхали після 23:00 із центру, і за нашими спинами десь за 500 метрів прилетіло біля Палацу «Україна», але ми через гучну бруківку та музику цього навіть не почули. Ось вже справді – «щасливі ті, хто не відає».

Ще одна прикмета часу звідти, з лютого 2022-го, – протиприродний голод, попри достатню кількість їжі. Памятаю, як мій малий, який до того був жахливим малоїжкою, почав їсти по шість разів на день і чималими порціями, що часом доводило просто до розпачу.

Набрала за останні дні 2 кг, бо постійно на нервовому ґрунті щось жувала. На ніч – перепрошую всіх чутливих після історії з собакою – ковбасу.

підтримати канал та його авторів

Коли за темними фото, за допомогою штучного інтелекту та якоїсь там матері намагаєшся з інтересом зрозуміти, де прилетіло у тебе в районі. А штучний інтелект каже, що СБУ забороняє йому поширювати таку інформацію.

підтримати канал та його авторів

«Страшна зима!», «Готуйтеся до найгіршого!», «Ви не уявляєте, що буде!»
Улюблена забава – довести всіх до психозу й змусити труситися від страху.
Народ, ви що, посходили з розуму?

Так, зима буде важкою. Жорсткою, темною і бісово холодною! Ніхто не строіть ілюзій і не каже, що ми будемо ходити в шортах та грітися під софітами. Війна йде! Повномасштабна, кривава, люта війна!

Але давайте хоч на секунду ввімкнемо пам'ять і холодний розум.
Згадайте лютий 2022-го.
Ви що, забули, ДЕ ми були й ЩО відчували? Коли серце вискакувало з грудей, бо ми не знали, чи існуватиме Україна завтра. Чи встоїть Київ?! Де буде наступний приліт і чи прокинемося ми взагалі взавтра вранці?
Ворожі колони йшли на столицю, а ми ховали дітей в метро й промерзлих підвалах – зовсім без досвіду, без сучасних систем ППО, без західної зброї, без найменшого розуміння, як вижити в цьому пеклі. Тоді була невідомість, справжній, дикий страх.

Сьогодні ми знаємо цю наволоч в обличчя. У нас є досвід, гарт, ППО, генератори, екофлоу, зв'язок, титанові енергетики й ДСНС, які роблять неможливе, і ЗСУ, які тримають цей чортів фронт.
Тоді ми в паніці вчилися виживати. Тепер ми знаємо як. Як виживати й нищити ворога!

І головне, про що всі ці любителі розганяти зраду й паніку запекло мовчать: Росія сильнішою, ніж вона була в лютому 2022 року, вже не буде НІКОЛИ!
Вони готувалися десятиліттями. Накопичували гори техніки та зброї, мали вишколену кадрову армію, ефект раптовості й ілюзію власної «непереможності» – поки ми роками спокійно жували соплі, маринували шашлики, і робили вигляд, що все якось само минеться.

Свій найстрашніший удар вони вже завдали. Вони спалили свій найкращий потенціал у всьому. Так, у них ще купа м'яса та заліза. Так, вони будуть робити гадості, бити по станціях і намагатися нас заморозити. Але вони давно не ті, ким хотіли, щоб їх вважали та боялись. І ми вже давно не ті!

Не годуйте ворожі ІПСО своєю панікою!
Важко? Так.
Страшно? Так.
Це нормально – ми не залізні.
Та це не привід сидіти й чекати кінця світу.
Всім потрібно готуватися.
Особливо чоловікам, які досі живуть у дитячій казці «може, пронесе».
НЕ ПРОНЕСЕ.
Рожеві окуляри розбилися ще у 2022-му. (Склом всередину.)
Вчіть медицину. Проходьте вишкіл. Підтягуйте фізичну форму. Готуйтеся. Й шукайте свій підрозділ, а не чекайте, поки виберуть за вас і заберуть туди, де просто утворилася дірка.

Війна нікуди сама не розсосеться.
Бо поки одні розганяють чергову найстрашнішу зиму – інші просто роблять свою роботу багато років.
Задонатьте на дрони. Докупіть лишній павербанк. Хочете – купіть гречку.
І заспокойтеся.
Ми вже пережили момент, коли не знали, чи вистоїмо.
І ВИСТОЯЛИ.
Пережили 2022-й – переживемо й це.

підтримати канал та його авторів

Останній тиждень я як бізнес-аналітик консультую київський рітейл. Це разовий контракт, тож постійну роботу в бізнес-аналізі я все одно шукаю. Але хочу поділитися деякими цікавими спостереженнями. Тим більше, що період моєї роботи якраз припав на бомбардування складів і логістичних центрів навколо Києва. Тож ось: результати цього виявилися подекуди дуже навіть несподіваними. Я розповім кілька примітних спостережень, але без назв торговельних мереж і конкретних магазинів. Повірте, ви їх відвідуєте щодня.

Читаємо тут: https://speka.ua/business/sposterezennya-biznes-analitika-riteil-i-raketi-9w7wgq

підтримати канал та його авторів

Думаю про те, як усе змінюється.

​У 2022-му після прильоту в будинок на вулиці Жилянській у Києві, повз який ти з дитиною ходила майже щодня два роки, від слова «шахед» ти як олімпійська чемпіонка підривалася й за 1 хв 20 сек опинялася на -2 поверсі паркінгу у дворі.

​2026-й. Щось вибухнуло за кілометр від тебе. О, точно, час поставити чайник.

​Зараз мені точно зрозумілий дзен демобілізованого знайомого, який після початку повномасштабки взагалі не вважав за потрібне кудись спускатися, а сидів у себе вдома й різався в танчики під планомірні прильоти ракет.

підтримати канал та його авторів

Ми скоро житимемо як у Варшаві. І знаючи мене, легко зрозуміти: це не комплімент, а вирок.

Дешевому та якісному сервісу — кінець.

Пошесть почалася з таксі — цього оплоту невимушеного пересування. А тепер дісталися й до святого: ранково-вечірньої кави.

Ще в січні, необачно випивши капучино в ТРЦ Варшави за €6, а потім у Żabka з брудного автомата якусь каламутну жижу за €2,3, я просто пішла до магазину й купила пачку додому. Живи я у Польщі тривало — безжально покинула б цю багаторічну маленьку радість пити каву поза домом. Так само, як і куріння два роки тому.

Звісно, кава у Варшаві все ще вдвічі дорожча: ~170 ₴ (€4) проти київських 80 ₴ (€2). Але згадайте: ще три місяці тому чудова кава в Києві коштувала один євро. Просто 1 євро!
І не треба про інфляцію. Подорожчав не зерновий товар, а сама інфраструктура послуги. Наступний крок для стримання цін — різке падіння якості. Кава стане такою ж безнадійно несмачною, як у сусідів: коли попит падає через ціну продавець стає чудовиськом байдужості.

Вангую: наступні в черзі на розвітання — дешева доставка товарів та кулінарія в супермаркетах.

Ви ще відчуєте, як важко будувати щоденне життя без допінгу доступного сервісу.

підтримати канал та його авторів

Із серії ментальних деформацій киянина.

Їдемо містом. Біля дороги будівля з порожніми очницями вікон, тісно притиснута до нормальних будинків довкола.

— Як думаєш, сюди вже прилетіло чи ще не добудували?!

підтримати канал та його авторів

Гарна новина. Кім Чен Ин висловив абсолютну переконаність у тому, що Росія переможе у війні. По суті, це навіть не тонкий дипломатичний натяк, а прямо-таки прилюдне мордування з чітким посилом «про перебування на межі поразки».

​Чому цій новині приділили так мало уваги в Україні? Скажемо відверто, у проєвропейських країнах не надають такого великого значення відтінкам сенсів, тим паче цього не роблять новинарі, які банально передрали цю новину з рашистських ресурсів. Хоча навіть у такій новині вже звучить абсолютно нечувано й незвично для вуха: по-перше, що «війну» вперше назвали «війною», а не «спеціальною внутрішньою операцією» чи «внутрішнім конфліктом»; по-друге, «висловлення цієї самої абсолютної переконаності» (тобто знову відтінок: переконаність тут — це кредит довіри, якого раніше просто ніхто не потребував, оскільки взагалі не поставало питання, що рашка може програти).

​Тим часом погляньмо на оригінал новини англійською мовою. Він спирається на телеграму-відповідь на привітання Путіна з нагоди 78-ї річниці заснування ДНPК (9 вересня) від Кім Чен Ина Путіну, опубліковану Центральним телеграфним агентством Кореї (ЦТАК / KCNA) від 15 вересня 2026 року. І тут цікаво, що самі рашисти викинули з перекладу російською, бо, мабуть, цілком усвідомили небезпеку.

​Це епітет «sacred», яким охарактеризували війну. Фраза про «священну війну за захист безпеки» — це пряма відсилка до логіки оборонних пактів. Мовою дипломатії Пхеньян каже Путіну: «Ми визнаємо, що ви ведете війну за виживання». До того ж варто розуміти ще один момент: термін «священна війна» — класичний елемент внутрішньої пропаганди КНДР (так вони називають Корейську війну 1950–1953 рр. та своє протистояння зі США). Застосовуючи його до дій Москви, Кім Чен Ин емоційно та за змістом зшиває безпеку Росії та КНДР у єдине ціле. Вводячи в обіг термін «священна війна» й заявляючи про «тверду підтримку», Кім Чен Ин піднімає статус Пхеньяна з позиції «виштовхнутого звідусіль ізгоя, якому допомагають» до статусу «рятівника та рівного військово-політичного партнера». Для Москви це сигнал: доведеться дорого платити високими технологіями, грошима та ресурсами.

​Ось цей уривок: Firmly convinced of the victory of the Russian Federation in today's sacred war to defend the security interests of the country and international justice, I pledge my steadfast support to you, my dear friend, and the fraternal Russian people.

​Якщо для України в цій новині позитивне все, то для Заходу, як на мене, сильно запахло смаженим.

​Ще один фрагмент:
​[The two countries and peoples] have been steadfastly cementing trust and solidarity amid the turbulent winds of an uneven history, jointly defending justice and peace, and continuously writing a new chapter in the great history of our alliance.

​Формулювання про «буремні вітри» та «спільний захист справедливості» — це запрошення до інституціалізації осі. Пхеньян демонструє Москві, що готовий іти до кінця в побудові альтернативної архітектури безпеки, де КНДР — ключовий елемент східного флангу.

​Також цікавим є вираження «uneven history» (неоднорідна історія). Це стриманий реверанс у бік того, що відносини Москви та Пхеньяна не завжди були безхмарними. Формулювання «uneven» згладжує минулі ідеологічні розбіжності, подаючи їх лише як «погоду», в умовах якої гартувався союз.

​Додамо сюди нюанс зі «священною» війною — і ми отримуємо буквально інформування про початок битви «добра зі злом» та, — тут дуже хочеться помилятися, — але така мова Пхеньяна свідчить про повне припинення будь-яких компромісів, маневрів чи торгів із Заходом щодо дій рашки.

підтримати канал та його авторів

Тут з усіма цими типами тривог узагалі бедлам. Втім, як із будь-якою системою, яка тільки вводиться в експлуатацію. Окремі розумники тиснуть на всі кнопки поспіль. Тому всі жовті тривоги (шахедні) та червоні (ракетні) стають мозаїкою, ну, або там броунівським рухом газу.

Але люди вже запропонували, як на побутовому рівні відрізняти одну від іншої. Якщо ракета прилетіла тобі у двір — то, можна не сумніватися, рівень тривоги був червоний.

підтримати канал та його авторів

Одного разу я абсолютно випадково прослухала дуже цікаву для себе лекцію про гроші. А саме — про різноманіття банкнот, які ходили в Білорусі з кінця XVIII до початку XXI століття.

​Каюся, запам'ятала я небагато, але зробила для себе вкрай цікавий логічний висновок, безпосередньо не пов'язаний із матеріалом лекції. У критичні для себе періоди масштабних політичних, соціально-економічних чи ціннісних трансформацій країна різко — свідомо чи ні — випускає банкноти з зображеннями діячів культури (особливо літературного спрямування) або принаймні планує такі випуски.

​Наприклад, у вразливий для білоруської державності період (1993–1994 років) розглядалася концепція національної валюти з портретами історико-культурних постатей. У Литві навіть віддрукували пробні серії, де на банкнотах були зображені Якуб Колас, Янка Купала, Максим Богданович та Франциск Скорина.

​Тобто варто чітко усвідомлювати дві речі:

1. ​Поява культурних діячів на купюрах — це однозначний маркер певної вразливості або кризи.
2. ​Це спосіб згуртувати суспільство навколо гуманітарних цінностей, абстрагуючись від неоднозначних політичних постатей; такий собі інструмент зміцнення суверенітету.

​У яких конкретно ситуаціях у обігу можуть з'явитися "культурні" банкноти? Для себе я виділила три умовні типи обставин, які підтверджуються конкретними історичними прикладами:

1.​Розпад імперій або постання нових держав. На тлі гострої потреби у власній ідентичності діячі літератури та мистецтва стають ідеальними символами нації, оскільки їхня спадщина об'єднує народ.
Приклади: Запровадження гривні в Україні 1996 року (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко), введення лата в Латвії після розпаду СРСР (поет Кріш'яніс Барон), поява сомоні в Таджикистані (поет Рудакі).

2. ​Наслідки військових поразок, повалення диктатур чи внутрішніх політичних розколів. Фігури монархів, полководців і політиків викликають забагато суперечностей. Перехід на письменників, художників та музикантів дозволяє об'єднати суспільство навколо нейтральних предметів гордості.
Приклади: Післявоєнна Японія (ієна з письменником Нацуме Сосекі та поеткою Тійо Ано), Німеччина після Другої світової війни та перед переходом на євро (марки з письменниками й художниками, такими як Аннетте фон Дросте-Гюльсгофф чи Альбрехт Дюрер).

3. ​Грошові реформи, масштабні деномінації та перехід на нові валютні системи.
Французький франк перед введенням євро містив портрети Антуана де Сент-Екзюпері та Поля Сезанна. І зовсім свіжий приклад Аргентини (2012–2016): напередодні масштабної економічної кризи та різкого знецінення песо уряд випустив банкноти з портретами поетки Альфонсіни Сторні, письменників, громадських діячів (а також Еви Перон).

​Тож чи лякає мене сама ймовірність появи банкноти номіналом 2000 гривень? Сама по собі — ні. Чи лякає мене потреба грошей позичати свій авторитет у культурної спадщини в особі Стуса? Однозначно, так.

підтримати канал та його авторів

Лайфхак для киян, які працюють на правому березі, а мешкають на лівому.

Я знаю, що чимало містян зараз користуються таксі. Аби заощадити, багато хто доїзджає до метро «Арсенальна»і замовляє автівку звідсі.

Утім, поїздка від «Арсенальної» коштує у 2–3 рази дорожче, ніж з будь-якої іншої точки міста, навіть значно віддаленішої.

Наприклад, від КПІ до вашої локації на лівому березі можна доїхати за 300–400 грн, тоді як від «Арсенальної» туди ж — вже за 700–900 грн.

Не дякуйте.

підтримати канал та його авторів

Трохи крихкої краси під час тривоги через «шахеди» — вам у стрічку.

підтримати канал та його авторів

З 1 вересня!!!

підтримати канал та його авторів