— не подобається, не їж, — остап рявкнув на кислу морду романа, точніше на те, як цей невдячний багач дивився з огидою на цю нещасну шаурму у його руках.
це мало б бути те саме миле побачення з рекомендацій у тік тоці, де пара проводить час у далекому від людей місці, насолоджуючись компанією один одного, а також їжею. ось з приводу їжі… остап не мав грошей на щось, що б рома їв без виразної огиди на обличчі та коментарів про спроби чупарського вбити його «їжею низького класу». ще й руденко, якщо б і купив їжу, то тільки для себе. гад.
на жаль, остап любить цього гада.
щоб здаватися романтичним, на свої останні гроші, яких у нього і не було так сильно багато, так само як і їжі у холодильнику, до кінця місяця він точно буде ходити голодний, остап купує їм двом шаурму. навіть не ту, саму звичайну, де її роблять з невідомого якого мʼяса, соуса невідомого походження, не гнилих овочів і лавашу з пліснявою. а ту, так звану «елітну» шаурму, яка бідному студентові буде тільки снитися у комі, після отруєння тією незрозумілою шаурмою.
чупарський зрозумів, на жаль тільки зараз, як він комічно виглядає: сидить на капоті машини, яка коштує як його усі органи помножені на 20, з хлопцем, який щоб поснідати летить у париж, та тримає шаурму, що на фоні усієї цієї розкоші, вже втратила свій статус «елітної».
— га?! — у відповідь рявкнув рома, високо підіймаючи свого носа, дурна звичка чортового багатія.
— кажу, для глухих. не подобається, — дуже швидко остап забрав шаурму з рук роми та сам почав їсти. не пропадати ж грошам? — не їж!
обличчя руденка треба було бачити. огида швидко зникла, замість неї зʼявився шок, злість, та бажання врізати цьому дурню.
— довбень! віддай! як ти смієш?!
почалась справжня битва за цю шаурму. або, правильніше буде сказати це була битва, де змагалися его двох закоханих ідіотів.
де виграв, до речі, руденко: він зміг забрати шаурму, додатково виніс мозок остапові, майже довівши другого до істерики. проте потім, виграв чупарський, тому що, все ж таки, великий та неповторний рома руденко поборов у собі блювотний рефлекс та спробував, вже правда надкусану шаурму.
— знаєш, не таке воно й огидне. — тихо признався рома, не зустрічаючись поглядом з хлопцем навпроти нього. — купи мені ще потім.
— сам собі купляй. у тебе точно на це будуть гроші, дебіла шматок.
— якщо я куплю – це буде марна трата грошей. воно не буде смакувати так само, бо не ти мені це купив.
і звісно ж остап купить йому ще. навіть якщо це буде означати, що йому прийдеться урізати себе у витратах.
Post #2831
174
- ❤ 1
- 🕊 1
- 🙊 1