Бог стукав у двері
твоїми словами

говорив зі мною
твоїм голосом
із тією паузою
перед правдою

любити тебе
без ідей
без концепцій
без майбутнього
як без наркозу
і без алібі

не як чоловіка,
не як друга
не як людину
(усе це — тимчасові назви)

а як істину,
що так рідко трапляється

і кожна біль,
це лише правда Бога,
Що народжується
в наших дотиках.

коли Бог, торкається душі,
це завжди трохи боляче.

Можливо, це останнє наше життя,
То який сенс, щось загадувати