Покоління Київського вокзалу
Покоління, що тяжіє до шлЯху.
Це не простору власного мало,
Але в нім забагато жаху.

Забагато болю та суму.
Забагато розбитих вікон.
Забагато дзижчання та шуму.
Й сивини для нашого віку.

Переміщені старці й дорослі.
Переміщені квіти та діти.
Переміщені взуті та босі.
Хто не міг, склавши руки, сидіти.

І у пошуках шансу чи втечі,
У потребі руху як вдиху,
Забагато упало на плечі
Тих людей, що зустрілись із лихом.

Крізь кордони і кілометри
У будинку і двОрі чужім.
Хтось закутавшись в в'язаний светр
Хоче знову мати свій дім.

Хтось стискає в руках альбоми,
Хтось жалкує, що їх не взяв.
Хтось туги за домом симптоми
В свої звички закарбував.

Зачекай, моє серденько, трохи
Я із щастям тобі оповім,
Що незгоди нарешті всохли
І ти можеш вертатися в дім.

Еллен К.