«З вищесказаного стає очевидним, що Богові не властива ненависть до будь-чого. Як любов відноситься до блага, так ненависть — до зла. Бо тим, кого любимо, ми бажаємо блага; а тим, кого ненавидимо, бажаємо зла. Отже, оскільки Божа воля не може схилятися до зла, що було доведено вище (1, 95), Бог не може ненавидіти будь-що.

І ще. Божа воля спрямована на інші [речі], як показано вище (1, 75), остільки, оскільки Бог, бажаючи і люблячи своє буття та свою благість, хоче, щоб вона поширилася якомога ширше, і уділяє свою подобу [іншим]. Тобто для всіх інших речей Бог хоче того, щоб вони були якомога більше подібними до Його власної благості. Але бути причетною до подоби Божої — це благо для кожної речі: бо всяка благість є певною подобою першої благості. Отже, Бог хоче блага для кожної речі. А звідси — Він нічого не ненавидить.

До того ж. Від першого сущого всі інші сущі беруть початок буття. Отже, якби [перше суще] зненавиділо одне з інших сущих, воно захотіло б, щоб його не було: бо буття для кожного — благо. Отже, [Бог] захотів би, щоб не було тієї дії, якою Він приводить у буття [це ненавиджуване суще] — опосередковано чи безпосередньо, бо вище було показано (1, 83), що, якщо Бог чогось хоче, то Він повинен хотіти й того, що для цього потрібне. Але таке неможливо. Це очевидно: якщо речі приходять у буття через Його волю, то дія, якою вони виводяться у буття, має бути [добровільною]. Втім, [той самий висновок був би правильним і в тому разі, якби Бог] був природною, [а не вільною і розумною] причиною речей: так само, як Богові подобається Його власна природа, Йому має подобатися і все те, чого ця природа вимагає. — Отже, жодну річ Бог не ненавидить.

Крім того. Те, що зустрічається у всіх діючих причинах [і властиве їм] від природи, тим більше має перебувати [в першій з діючих причин,] у першому діячеві. Так от, усі діючі [причини] на свій лад люблять те, що зробили: батьки люблять своїх дітей, поети — свої вірші, майстри — свої вироби. Тим більше Бог не ненавидить нічого, адже Він — причина всіх речей. Про це сказано і в Книзі Мудрості: "Ти любиш усе існуюче і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів" (11:25).

Але за подібністю, [у переносному значенні], про Божу ненависть говориться, і говориться двояко.

По-перше, коли Бог, люблячи речі й бажаючи їм блага, не бажає протилежного [цьому благу] зла. Тоді про Нього говориться, що Він це зло ненавидить; адже ми кажемо, що ненавидимо щось, коли хочемо, щоб його не було. Про це у Захарії: "Ніхто з вас хай не мислить у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть; бо все це Я ненавиджу, говорить Господь" (8:17). Проте все це — не самостійно існуючі речі, а тільки така [річ] може бути предметом ненависті або любові у власному значенні.

По-друге, коли Бог хоче якогось більшого блага, якого не може бути без усунення меншого блага. У цьому разі про Нього теж кажуть, що Він ненавидить, хоча це, скоріше, любов. Так, Бог хоче блага справедливості або блага вселенського порядку, але цих благ не може бути без покарання або знищення деяких [створінь]; і ось, про Бога говориться, що Він ненавидить тих, чийого покарання або знищення Він хоче, як у Малахії: "Ісава Я зненавидів" (1:3), або в Псалмі: "Ти ненавидиш усіх, хто чинить беззаконня, Ти погубиш тих, хто говорить неправду; кровожерливим і підступним гребує Господь" (5:6–7)».