4월 28일 veilbound.

🖤;;— стажування на новому місці.

— when things get extremely tough for me and my mind doesn't shut up no matter how i try to make it to, i dream of putting my life on hold. kind of like putting a puzzling movie on pause to return to it sometime later, just to go and have a smoke. to think. to breathe.

🖤;;— «i dream i'm floating on the surface of my own life, watching it unfold and observing it.»

— з малою. :3

— на щастя, бабуся та мама мають схожі погляди на свої смерті. як мінімум вони так само хочу бути кремованими.

— був момент, коли в анонімці мене спитали «що вас надихає на пости?», і я відповіла, що можу надихнутися багато чим. тож, листала я зараз тікток, і мені попалася жінка, яка зачитувала дописи у тредс на тему похоронів, і як в україні буває таке, що покійного хоронять суто традиційним способом, незалежно від його віри та побажань. так от.

коли я помру (а я сподіваюся, що навіть з тринадцятирічним терором від росії це станеться не скоро), то я хочу, аби мене спочатку віддали на органи. комусь потрібна печінка, нирки, серце, легені чи щось ще, і я хочу, аби я могла їм це дати. опісля я хочу, щоб усе, що від мене залишиться, за можливості кремірували та розвіяли в двох місцях: на мисі афродіти, що на кіпрі, і, за можливості, на березі азовського моря. а потім хочеться, аби мене згадували так, як зазвичай про своїм померлих родичів згадують мексиканці на день мертвих: зі сміхом, святкуванням та смішними історіями.

залишилося це все записати у заповіті, і чим скоріше я це зроблю, тим буде краще.

— а ще хочеться, як би то деструктивно не звучало, хоча б інколи побути абсолютною мразотою і обкласти деяких такими хуями, що тих людей видно не буде. але в мене здоровий глузд працює в овертаймі, і я не те шо до них не йду — я навіть за анонкою не ховаюсь, аби їх обісрати там. тупо не можу сховатись, бо не бачу в цьому сенсу, а раз я його не бачу в чомусь, то цього стовідсотково не роблю.

— я не знаю що мене тримає від того, аби до деяких людей не навідатись в особисті та висказати про них усе, що я думаю. я не боюсь за свою «репутацію», хоча я взагалі не знаю яи вона в мене якась є; не боюся того, що на мене хтось пожалується в поліцію чи щось подібне. то що мене тримає?