— був момент, коли в анонімці мене спитали «що вас надихає на пости?», і я відповіла, що можу надихнутися багато чим. тож, листала я зараз тікток, і мені попалася жінка, яка зачитувала дописи у тредс на тему похоронів, і як в україні буває таке, що покійного хоронять суто традиційним способом, незалежно від його віри та побажань. так от.

коли я помру (а я сподіваюся, що навіть з тринадцятирічним терором від росії це станеться не скоро), то я хочу, аби мене спочатку віддали на органи. комусь потрібна печінка, нирки, серце, легені чи щось ще, і я хочу, аби я могла їм це дати. опісля я хочу, щоб усе, що від мене залишиться, за можливості кремірували та розвіяли в двох місцях: на мисі афродіти, що на кіпрі, і, за можливості, на березі азовського моря. а потім хочеться, аби мене згадували так, як зазвичай про своїм померлих родичів згадують мексиканці на день мертвих: зі сміхом, святкуванням та смішними історіями.

залишилося це все записати у заповіті, і чим скоріше я це зроблю, тим буде краще.