На Хмельниччині та у Житомирі вклонилися подвигу та провели в останню путь двох воїнів Залізної бригади — солдатів Анатолія Дудняка та Андрія Татуревича.

* * *
Анатолій Станіславович ДУДНЯК, навіки 52 роки. Народився та виріс у селі Тарасівка Ярмолинецького району Хмельницької області. Закінчив школу, відслужив строкову в армії. Працював у місцевому сільгосппідприємстві «Іскра», зокрема трактористом.

Мирну працю обірвала широкомасштабна війна. Влітку 2022-го долучився до лав 3 окремої танкової бригади, воював у самохідному артилерійському дивізіоні.

Коли того потребували бойові задачі, був відряджений тимчасово до піхотного підрозділу, де працював в тому числі з «малою артилерією» — мінометами. Отримав поранення, після одужання повернувся у стрій.

Побратими згадують Анатолія Станіславовича як сміливого воїна. Його командиру особливо запам’яталося бажання Дудняка поберегти молодь: «Рвався у бій, аби туди не йти молодим. Завжди їх прикривав, і вони його поважали. Хорошою людиною був…»

Останній бій солдат Дудняк прийняв на позиції самохідної гаубиці 2С3 «Акація» 15 вересня 2026 року на Харківщині. Бойову машину атакували три ворожі FPV-дрони на оптоволокні. Внаслідок ударів Анатолій Станіславович отримав смертельне поранення.

…Земляки зустріли героя, який повернувся додому «на щиті», живим коридором. Попрощатися прийшли мешканці Новодунаєвецької та Солобковецької громад. У селі Солобківці на центральній площі було звершено заупокійну літію, а поховали Анатолія Дудняка на цвинтарі рідної Тарасівки.

* * *
Андрій Миколайович ТАТУРЕВИЧ, навіки 46 років. Народився та виріс у Житомирі. Після школи закінчив Житомирський інженерно-технологічний інститут за спеціальністю «Менеджмент підприємств».

Працював у різних компаніях. Згодом відкрив власну справу — встановлював акустично-світлові системи по всій Україні.
Пішов на війну та долучився до Залізної бригади у жовтні 2023 року. Технічна підготовка та сумлінність Андрія Миколайовича особливо допомогли підрозділу безпілотників механізованого батальйону.

Солдат Татуревич з позивним «Андрій IT» встиг опанувати «мавіки», FPV-дрони, важкі бомбери. Хоч пілотом, хоч сапером (споряджання боєприпасів БПЛА) — всюди був ефективним. Виконував бойові задачі майже на усіх позиціях батальйону.

Побратими також цінували його за доброзичливість та вміння знаходити спільну мову з різними людьми. Зокрема з іноземцями, які воюють пліч-о-пліч з українцями.

Напарником-пілотом та хорошим товаришем Андрія був колумбієць «Лео». Вони загинули разом 14 вересня 2026 року внаслідок удару двох ворожих FPV-дронів.

…Церемонія прощання з Андрієм Татуревичем відбулася 25 вересня у Житомирі, де зібралися рідні та близькі, а також приїхали з фронту побратими. Молитва за упокій лунали у Михайлівському кафедральному соборі, а поховали героя на Алеї Слави Корбутівського міського кладовища.

* * *
Сердечні співчуття рідним, близьким та побратимам полеглих! Вічна їм пам’ять та слава!

——————-
Групове фото: Андрій Татуревич (на задньому плані підняв руку) з побратимами. Ліворуч у синій футболці його напарник Лео, з яким загинули разом.


#СухопутніВійська