В експозиції плейстоценової зали музею присутній гіпсовий зліпок тіла мамутеня. Цей експонат покликаний продемонструвати, як зберігаються рештки тварин в умовах вічної мерзлоти. Вічна мерзлота являє собою промерзлий ґрунт, який влітку розмерзаєтьсяна поверхні, а на глибині зберігається замерзлим цілорічно. Природні зони, які містять вічну мерзлоту, розташовані на крайній півночі нашої планети та на півдні — Антарктиді.У вічній мерзлоті зберігаються тіла тварин із добре збереженими рештками м’яких тканин, нутрощів та шерсті. Наче потрапили у природну«морозильну камеру» на десятки тисяч років! Саме завдяки доброму стану збереженості, знахідки доісторичних тварин у вічній мезлоті є певною мірою сенсаційними. Вони дозволяють деталізувати зовнішній вигляд тварин, зокрема колір шерсті та вміст шлунку. Отримати зразки тканин для гістологічних та молекулярних аналізів.

Саме такою сенсацією стало виявлене тіло мамутеня неподалік міста Сусусман у 1977 році у вічній мерзлоті. Це було перше в історії цілісне тіло мамута, збережене із м’якими тканинами та залишками шерсті. Його виявили золотошукачі, які під час знімання бульдозером верхнього шару ґрунту намагалися дістатися до золотомісних пісків. Вони натрапили на лінзу льоду, яка являла собою ерозійне заглиблення від притоки річки Киргилях. В невеликій відстані від неї розташовувався струмок під назвою Діма, що і дало ім’я знахідці мамутеняти.

В певний момент, ерозійне заглиблення річки замерзло в цілісному стані із вмістом тіла мамутеня та інших органічних решток. В замерзлому вигляді знахідки дісталися до сьогодення. В лабораторних умовах були здійснені рентгенографія, проаналізовано вміст шлунку та кишківника мамута, відібрано зразки шкіри і шерсті. Індивідуальний вік мамутеня становив 7–8 місяців, абсолютний — близько 40 тисяч років. Вміст екскрементів мамутів та гальки в шлунку мамутеняти, замість материнського молока, вказав, що невдовзі перед своєю загибеллю воно втратило маму і шукало доступної поживи. Дійшовши до заболоченої місцевості в пошуку води, мамутеня потрапило в природну пастку, з якої не змогло вибратися. Отримані прижиттєві гематоми, та вміст річкового мулу та гальки в шлунку та кишковому тракті свідчили про його численні спроби вибратися. Тим не менш, шанси на виживання у дикій природі в такому випадку стали неможливими.