Вектор розбудови сучасної експозиції нашого музею був заданий у 1960-х роках, коли була сформована концепція металевих прозорих вітрин з експонатами та художньо оформлених фризів, які ілюстрували зразки. Саме з 1967 року наш музей став відкритим для загального відвідування. Але як музей виглядав до того часу? Сьогодні ми спробуємо частково відновити вигляд і структуру експозиції, яка була сформована у середині 1920-х років і існувала до початку 1960-х років. У цьому нам допоможе стаття засновника і першого директора Івана Підоплічка «Виставка «Четвертинний період на Україні» улаштована при ВУАН, яка була опублікована 1931 року.

Виставка була створена в середині 1920-х років і являла собою прообраз сучасної музейної експозиції. В попередніх дописах про будівлю музею ми зазначали, що від моменту її остаточної побудови в ній були розташовані відділення Всеукраїнської академії наук. Природничі напрямки зазвичай пов’язувалися зі збором польових колекцій, які з часом стали масовими і відкрили можливості до використання їх у експозиції.

Згідно статті Івана Підоплічка перша експозиція складалась з «Відділення стратиграфії і геоморфології», «мінералогії та петрографії» «відділу палеозоології» «відділу палеоботаніки» «відділу виробо-економічного значення четвертинних відкладів (корисних копалин)» та «відділу палеоліту». Іван підоплічко керував групою дослідників яка організувала виставку – ботанік Дмитро Зеров, геолог Іларіон Лепікаш, геологиня Мотрина Мельник, археологиня Марія Мушкет, палеонтологиня Ніна Пименова, археолог Михайло Рудинський, геолог Володимир Чирвинський.
Далі Іван Підоплічко розповідає про склад експозиції кожного з відділень. Наведемо опис відділення палеозоології, який став прообразом сучасного палеонтологічного музею.

У нінишньому відділі палеонтології в холі, на місці, де зараз розташована споруда з кісток мамутів Межиріцької стоянки був розташований скелет степового мамута  Elephas trogonterii  Pohlig, 1885, syn. Mammuthus trogonterii (Pohlig, 1885) (Рис. 1, 2). Рештки цього мамута випадково виявили у 1916 році під час прокладання залізничної колії у с. Табурище (нині місто Світловодськ Олександрійського району Кіровоградської області).   Цей скелет мамута був змонтований під керівництвом палеонтологині Ганни Закревської. За часів Другої світової війни цей скелет мамута був викрадений німецькими військами. На сьогодні його доля невідома. Ми робили окремо допис про Ганну Закревську тут https://www.facebook.com/share/p/1KgGs6Zpkq/
Іван Підоплічко також зазначає, що поруч з монтованим скелетом степового мамута була картина із реконструкцією цієї тварини в натуральну величину. За твердженням Івана Підоплічка, автором картини був Іван Їжакевич, який працював під науковим консультуванням геолога, академіка Володимира Різніченка. Імовірно йде мова про картину, яку знайшов наш колега Леонід Горобець (Рис.13)  https://www.facebook.com/share/p/1Frcab1TWu/

Окрім скелета мамута, були зразки, які і сьогодні перебувають в експозиції. Зокрема череп тура Bos primigenius Bojanus, 1825 з околиць міста Овруча. Проміри цього черепу були зняті професором Олексою Мельником і передані до публікації Василю Храневичу у книзі «Минуле фавни Поділля» 1926 року. Цього року фотографії цього черепу виповнюється 100 років. Сьогодні цей череп тура присутній у вітрині, в якій можна порівняти череп тура із черепами корів з середньовічних поселень (Рис. 3, 4).

Також були представлені фауністичні колекції пам’яток археології верхнього палеоліту – Журавка та Мізинська стоянка. Окрім того представлені рештки мамутів  з природних захоронень – сіл Збранки та Мотовилівка, міста Києва. З Кременчуга походив череп великорогого оленя Megaloceros giganteus Blumenbach, 1799 (Рис. 5,6,7).

Збереглися і моноліти стратиграфічних зрізів археологічних пам’яток Мізин та Журавка. Сьогодні вони знаходяться у малій плейстоценовій залі відділу палеонтології (Рис. 8, 9).