Давайте задамо собі практичне питання: цілком практичне питання: де мають зберігатися посилки, які перетнули кордон, але ще перебувають на етапі оцінювання, декларування та формування податкових зобов’язань?

Якщо у великих центрах розмитнення - вони стають ще більшою мішенню для російських ударів.

Якщо ж у невеликих відділеннях, куди логістичні компанії зараз змушені розосереджувати відправлення - як там організувати перевірку та оцінювання десятків мільйонів посилок?

Це не про красиві презентації чи зміни програмного забезпечення. Це про фізичну логістику, персонал, площу, безпеку та з рештою час.

Поштові оператори й без того виконують величезний обсяг роботи в умовах війни.

Замість того щоб полегшувати їх роботу, держава пропонує перетворити їх на додаткову ланку податкової адміністрації.

Причому йдеться про компанії, які забезпечують не лише комерційні перевезення.

Посилки давно стали важливою соціальною інфраструктурою.

Вони поєднують родини, які опинилися в різних країнах, допомагають українцям підтримувати одне одного та забезпечують доступ до товарів, яких немає поруч.

У нинішніх умовах держава мала б максимально допомогти і бізнесу, і людям пройти цю надважку зиму.

Бо бізнес це і є люди.

Після масованих руйнувань складів та скорочень персоналу всі це чітко зрозуміли.

Допомогти вистояти під час можливих тривалих відключень, зберегти робочі місця, забезпечити постачання критично важливих товарів і не допустити додаткового зростання цін.

Тим більше неприпустимими є будь-які кроки, які ускладнюють для людей альтернативне постачання товарів.

Якщо ти не може придбати необхідний інвертор, акумулятор, зарядну станцію чи комплектуючі в українському магазині, держава не повинна робити дорожчим і складнішим його замовлення з-за кордону.

І ще один аргумент - бюджетний.

За оцінками авторів законопроєкту, його реалізація може принести державі близько 10 млрд грн на рік.

Я вже навіть не буду згадувати популістичні програми роздачі грошей типу Є-бачок.

Порівняйте цю суму із запланованими видатками державного бюджету на 2026 рік - 4,8 трлн грн. Потенційні надходження становлять приблизно 0,2% річних витрат держави.

При цьому ці 10 млрд грн не є гарантованими.

Частина людей просто відмовиться від замовлень, частина перейде на інші канали, а частина товарів подорожчає настільки, що попит на них скоротиться.

Додатково зростуть витрати самих операторів, які зрештою також перекладатимуться на споживача.

То, можливо, настав час чесно пояснити зовнішнім партнерам, що умови функціонування української логістики змінилися.

Те, що може працювати в мирній європейській країні, не обов’язково можна механічно перенести в державу, яка пятий рік живе під ракетними ударами.

А 10 млрд грн потенційних бюджетних доходів можна компенсувати іншими рішеннями - наприклад, переглядом оподаткування лакшері-товарів, преміальних автомобілів або інших категорій споживання, без яких люди цілком можуть обійтися.

Бо зараз завдання держави - не ускладнювати громадянам доступ до товарів першої необхідності та не створювати додаткові проблеми для логістики, яка й без того працює в надзвичайних умовах.

Інакше замість підтримки економіки ми отримаємо ще один фіскальний цвях у систему, яка тримається буквально на чесному слові