Центр мас Землі не стоїть на місці — він дрейфує на міліметри протягом року. Нова робота в Geophysical Journal International збила невизначеність цього дрейфу до менш ніж міліметра, і сезонна амплітуда виявилася приблизно вдвічі меншою за попередні оцінки.

Щоб знайти середину планети, доводиться дивитися в космос. Орбітальним центром для будь-якого земного супутника є геоцентр — центр мас усієї системи, від твердих порід до океанів і атмосфери. Зсув цього центру переписує траєкторії, тож завдання зводиться до дуже точного вимірювання орбіт. У 1980-х і 1990-х цю роботу тягнули LAGEOS: сферичні супутники, суцільно обліплені відбивальними панелями, щоб наземні лазерні обсерваторії ловили відбитий імпульс і фіксували положення апарата. Двобічний час польоту лазера давав сантиметрову точність.

Нове дослідження додало GPS-дані, які враховують мікроскопічні зміщення самих наземних обсерваторій, плюс вимірювання цілого набору низькоорбітальних супутників. Так невизначеність і впала за міліметр.

Причини сезонного дрейфу давно відомі. Зимою в Північній півкулі сніг і лід нарощують масу полярних широт, океани нагріваються й охолоджуються, змінюючи густину, а сезон дощів в Амазонії переганяє воду до дельти. Добові й півдобові океанічні припливи самі по собі дають зміщення близько сантиметра. Але половинна амплітуда річного циклу означає, що між півкулями переноситься менше води й повітря, ніж вважали, — вони пов'язані слабше, ніж закладали в моделі.

На довших масштабах команда побачила зсуви геоцентра від вулканічної активності й землетрусів. Ті самі перерозподіли мас зачіпають і швидкість обертання планети, і точність координат на поверхні — від логістики й судноплавства до орбітального дрейфу супутникових угруповань.

Середину Землі ми тепер знаємо з точністю до частки міліметра. Тепер під ці числа доведеться перебирати моделі, які описують, як планета ганяє воду й повітря з однієї півкулі в іншу.

https://phys.org/news/2026-09-earth-center-mass-drifts-thought.html

Підпишись | Монобаза